Цитаты из книги Злато Сонця, синь Води

У сучасної людини інші боги, інші демони, інші мрії, та зухвалість однакова для всіх і в колисці, і за крок до смертного одра. До всіх сердець стукають зухвалість і самовпевненість. А ще нездоланне бажання людина має - стояти над усім, володіти усім і бути всім, як розжареним від сорому сонцем земним, так і сумовитим…

Молись, Україно! Молись! Молись за всі слова, поетами твоїми ще не написані, молись за всі пісні, співцями твоїми ще не складені, молись за всі чари, дітьми твоїми ще не відчуті. Молись, Україно! Не за майбутнє, не за прощення, не за порятунок... Молись за долю свою не кликану і за шлях свій не пройдений, і за душу свою,…

Де ти, Україно? Де кайдани твої, щоб розбити їх? Де ключі від тюрми твоєї, що не має стін та дверей, які можна зруйнувати? Де слово, на яке ти відгукнешся, дивуючись, що ще говориш? Не знайти шлях до тюрми твоєї, бо тюрма ця - людська зрада, людське безвір'я.

Ти лежала на кам'яній долівці в'язниці своєї, Україно моя. І долоні твої скривавлені не відчули холоду в'язниці твоєї. Бо кригою і каменем вкрилося палке серце твоє. Ти знала, що зграя воронів чорними ножами крил гострих вирізає з неба блакитного Ім'я твоє. Та не могла підвестися, і час страти твоєї наближався. Та й не…

Але ти мовчиш, Україно. Вуста твої дротами металевими зашиті, долоні твої написами на корі до кволих дерев прикуті, очі твої водою річок з берегами бетонними залиті, тіло твоє під степом, машинами розораним, під курганами пограбованими. Навіть квітів нема на могилі твоїй, Україно, тільки хліб з твого серця проростає.…

- Людський світ, - сказав чаклун, дивлячись Остапу у вічі, і почуттями озвалися відлуння його голосу, наче струни випадково зачепили. - Ти любиш людський світ, та чи твій він? Ви святкуєте сьогодні незалежність свого народу, та чи стали ви незалежними? Чи вільні ви насправді? - він сумно посміхнувся. - Ви читаєте чужі…

Так, ти знаєш, Україно, на що погодилась. Зрадили тебе діти твої, забажали сиротами стати, забажали бути самотніми з думками своїми, щоб поміч не кликати. Зрадили тебе діти твої, забули про силу, славу і душу твою, заживо у безвір'ї поховавши. Нащо їм ставки синьоокі, хащі лісів непролазні, жайворонка співи кришталеві,…

Нема у тебе, Україно, тополь і стогону, що у їхніх вітах заплутується, нема. Зрадили тебе діти твої, розучилися слухати шепіт вітру, і голос листя розучилися розуміти. Мова дітей твоїх - то вже не твоя пісня душі, полонена словами. Різка і незграбна нині мова їхня, і закляття нею не створиш, і в коханні не зізнаєшся, і до…

Чародії - всі діти твої, Україно. Вони - пісня душі твоєї розпорошеної, віри твоєї зрадженої, присяги, на світанні ночі найкоротшої даної, втраченої.