Цитаты из книги Parfymen

... він мав певні здібності й особливі риси, що були дуже незвичайні, щоб не сказати надприродні. Так, притаманний дітям страх перед темрявою й ніччю був йому, здавалося б, зовсім незнайомий. Його можна була ббудь0коли послати по щось до погреба, куди інші діти не наважувалися піти навіть із лампою, або ж пізно вночі до дровітні. І завжди він обходився без світла, негайно приносив те, що вимагали, жодного пазу не схибивши, не спіткнувшись і нічого не перекинувши. Ще дивовижніше було те, що хлопець мг, як здавалося мадам Гайяр, бачити крізь папір, тканину, дерево, навіть крізь глуху стіну й зачинені двері. Він знав, скільки і які вихованці були в спальні, хоч і не заглядав туди. Ще не розламавши цвітну капусту, він знав, що в ній сидить гусінь. А одного разу, коли мадам Гайяр так сховала гроші, що й сама не могла їх знайти (вона міняла час від часу схованки), він, не вагаючись жодної секунди, показав їй місце за димарем, і - о диво! - гроші виявилися там! Він міг навіть зазирнути в майбутнє, наприклад, сповістити задовго наперед про візит якоїсь особи; вмів передбачати грозу ще до того, як на небі з'являлися хмаринки. Те, що Гренуй бачив усе це не очима, а відчував нюхом і відчував дедалі гостріше й точніше - гусінь у капусті, гроші за димарем, людей крізь стіну, - не прийшло б у голову мадам Гайяр навіть усі сні, навіть тоді, якби той удар кочергою не завдав їй такої шкоди....

Це було так, наче він мав величезний словник запахів власного винаходу, який давав йому змогу створювати будь-яку кількість запашних речень - і це у віці, коли решта дітей, користуючись утовкмаченими їм словами, ледве могли пробелькотіти звичайнісінькі і геть недостатні для опису світу речення. Його хист можна було порівняти хіба що із хистом музиканта-вундеркінда, який, виокремивши з мелодій та гармоній абетку звуків, компонує власні, цілком нові мелодії та гармонії - звичайно, з тією відмінністю, що абетка запахів була незрівнянно більша й різнобарвніша, ніж звукова, до того ж творча діяльність вундеркінда Греную тривала лише у ньому самому, і нікому, крім нього, не дано було її відчути.

Отакої - дитя, яке не мало власного запаху, безсоромно обнюхувало його! Воно внюхувалося в нього! І раптом він відчув, що смердить, смердить потом, оцтом, квашеною капустою і непраним одягом. Йому здалося, що на нього, голого й бридкого, вирячилося щось таке, що себе нічим виказувати не хотіло; воно пронюзувало його шдкіру наскрізь, аж до нутрощів. Найніжніші почуття, найбрудніші думки не могли сховатися від цього жадібного маленького носика, який навіть ще не був справжнім носом, а був просто таким собі кирпатим оцупочком, крихітним дірявим органом, який весь час ворушився, роздимався, тремтів...