Бурецвіт

Світ міської магії та чарівних рослин. Пошук загадкової орхідеї долі та інші таємниці. Все починається дуже обнадійливо. Чудовий задум, цікавий антураж, але виконання розчаровує, чим далі просуваєшся у цій історії. Загалом враження, наче зібрали свіжі, смачні. екзотичні овочі, а салат з них не вдався, хоч повар дуже старався. Іноді здавалось, що книга складена з суцільних не персоніфікованих діалогів, такий пінг-понг дуже втомлює і чим далі, тим більше дратує. От, герої і сам сюжет вельми добре продумані, видно що автор старалась, та забракло майстерності для творення шедевру. Не можу рекомендувати цю книгу, але і сказати що читати не варто, теж не можу. Тож будьте готові, не очікуйте перевороту свого світу, нового слова в літературі, чи занурення у реалістичний світ мрій.

Останні роки я читаю українську літературу надзвичайно рідко. І кожного разу відчуваю розчарування, що робить таке читання ще рідкіснішим. Однак ця книжка лишила загалом приємні враження. Знаючи Ряполову за непоганими оповіданнями (фактично, вона одна з небагатьох молодих авторів, яких я можу читати, крім неї ще запам'яталися тексти Пащенка і Дьомової), я не міг не купити її дебютний роман. І хоч він виявився дещо гіршим за оповідання, однак все ж на дуже непоганому рівні у порівнянні зі середньостатистичною українською прозою.

Що не сподобалося. Передовсім підхід "Кальварії". На звороті книжки був неймовірно хвалебний відгук, написаний... самими видавцями. Ще можна зрозуміти, коли там ставлять цитати із відгуків відомих критиків, але хвалити свою ж книжку - це трохи дивно. І не скажеш, що написане зовсім не вірно - дійсно, у книзі всі сюжетні ходи ретельно продумані, персонажі не випадають, не зникають безслідно, у кожного своя функція і своя роль, однак... Чи достатньо такої технічної композиційної майстерності для шедевру? Як на мене, то ні. Цього достатньо для якісно і рівно написаного художнього тексту, але це не значить, що цей текст глибоко зачепить. Іноді роман може бути косо і криво написаний, але в ньому щось чіплятиме так, що на недоліки увага не звертатиметься.

Тут особливих недоліків немає, якщо не рахувати якихось суто суб'єктивних уподобань. Однак і чогось вражаючого практично теж. У всякому разі його менше, аніж хотілося б, і воно губиться у досить одноманітному тоні оповіді, серед схожих конструкцій діалогу (коли довго говорять одночасно кілька персонажів і не зовсім зрозуміло кому належить та чи інша фраза). На середині книги читати стає нуднувато, не вистачає сюжетної напруги, а картина вигаданого світу втрачає свою незвичайність і яскравість, яка відкривалася спочатку. Тобто у світі немає якоїсь міцної внутрішньої логіки, що є важливим для "світотворчої" фентезі. Таке є у Толкіна, є у Ролінг, є у ДюПро, є в "Альянсі Сірокрилих" - і вони виглядають реалістично попри всю їхню фантастичність. Тут я подібного не відчув.

Власне, тут справа особистих уподобань. Ця книга - комедійне фентезі, яке я не дуже люблю. Тому навіть таке тверде позитивне враження з огляду на жанр було несподіваним.

Утім, у книзі було чимало того, що дійсно сподобалося. Передовсім початок - дуже цікаво продуманий світ, опис рослин, крамниці і героїні. Все це подано дуже об'ємно й оригінально. Якби вся книга була витримана в такому стилі, це був би шедевр. З інших образів сподобався образ проклятого міста та Мрії. Під кінець відбувається пожвавлення, інтерес знову прокидається, тому загалом лишаються позитивні враження.

Поставила собі за мету читати більше українських авторів, що пишуть українською. Але мій перший досвід, яким якраз і стала книжка Марії Ряполової, виявився невдалим.

Чому?

Тому що я звикла до більш продуманого сюжету (хоча, зізнаюсь, перші розділи написані дуже цікаво і ідея з крамничкою незвичайних рослин мені сподобалась), краще прописаних характерів героїв, їх мотивації. Склалось таке враження, що я читаю чорновики, що ще потребують вичитки та, подекуди, переробки.

Мені не сподобалось, що автор "забуває" надати важливі деталі. Ось, наприклад, ім'я головної героїні, від якої йде оповідь, вказано десь дуже далеко і ти спочатку не надаєш цьому значення, типу, просто ім'я якогось другорядного персонажа, який навряд чи ще з'явиться. А потім уже, читаючи далі, доходить, що це ж ім'я тої, хто розказує цю історію. Мотивація ГГ щодо того, чому вона вирішує допомогти хлопцю, що навідався до неї декілька разів, теж дууууже дивна. Ось вона думає, що не хоче в це влізати, а ось вона вже каже "так я вирішила йому допомогти". Чому? І так в принципі не тільки з мотивацією ГГ. А з мотивацією усіх.

Мотивація чаклунів, що відбирають долі.... ну такоє.

Постійне мусолення повторів... та відкрийте вже, авторко, той довбаний словник синонімів та якось перепишіть текст так, щоб очі постійно не спотикалися за "доля, шукач" і тд. А ще є такі прекрасні службові слова як-от займенники. Ними теж можна розбавляти повтори.

Далі якісь рвані діалоги, де не зрозуміло чиї це репліки, в принципі вкраплення якихось абсолютно непотрібних та таких, що не відносяться до сюжету, речень і розмов, які можна було замінити, скоротити, або навіть викинути. Це все абсолютно не впливає ні на сюжет, ні на розкриття героїв. Навіщо воно тоді тут? Щоб просто давати об'єм книжці та забирати час читача? Наприклад, коли вони їхали в поїзді і говорили ні про що. Можна було просто коротко описати зміст розмови, або ж написати так, як це зробила я у попередньому реченні ("Іхали в поїзді [час, скільки вони їхали] та говорили ні про що" і потім якийсь діалог або подію, яка дійсно матиме значення далі в сюжеті або розкриє одну з граней характеру ГГ, якийсь кліфхенгер, що змусить читача читати далі, щоб взнати, чим же закінчиться).

Я змушувала себе читати спочатку до 50 сторінки (думала, що авторці потрібен час на розкачку), потім до 100 сторінки (а ну ж зараз історія розкачається). Але ні... Вау-ефекту у мене все те, що відбувалось всі ці 100 сторінок, не викликало аж ніяк.

Вірш про лайно....

В принципі, говорячи словами одного з героїв: "Вибач, друже, але у вірші сказано ясно: "Все лайно". Як усе, то й вірш твій теж". Так от, не тільки вірш в цій книзі лайно, а і сама книга.

До Ольги Громико з її гумористичним фентезі тут дуже далеко. Не знаю, за що у "Бурецвіта" така висока оцінка. Тупо півбалу за цікаву ідею, але реалізація - повний провал.