Найскладніший, найглибший і найнеоднозначніший твір Ульяненка, як на мою думку. Як завжди сюжет, в прямому розумінні цього терміна відсутній, а є тільки нарізка із минулих, майбутніх, сучасних епізодів життя головних героїв : невдалих коханців- богемної Ілони і бандита Андрія Побіденка, в "миру"- Андрюхи Лямура, які в творі представляють собою реальний, соціальний контекст. Морально- філософський контекст являють собою батько Андрія- селянин-невдаха, який шукає правди і священик-проповідник Лаврентій, який і уособлює собою вищу мудрість.
Ти не пустив до серця Бога. В годину відчаю ти вибрав ненависть і озлобленість замість любові
Роман дуже схожий на "Жінку його мрії"- такий же скандальний ( за нього нібито Ульяненка піддала анафемі РПЦ ), так же багато сексу й матюків, головні герої так само збоченці, злочинці, соціальне дно. Але Ульяненко бачить саме в них якусь далеку перспективу, надію на правду, навідміну від рафінованих псевдоінтелігентів і псевдомессій.
Небо розвиднілося і люди побачили добуновану нарешті церкву, і Лаврентія у монашій рясі, який освячував храм
4 понравилось
