Рецензии на книги — Ольга Купріян

Нарешті наткнулася на щось дійсно легке. Ця книга однозначно для відпочинку, підійде на один вечір. А саме добре буде її читати під час навчання у школі, коли мозок кипить.   Навіть сподіватися не могла, що в українські автори можуть писати таку підліткову літературу. Тут вам справжнє підліткове життя :  переживання, дружба, любов, симпатії, проблеми з батьками, розлучення, навчання. Хоча все починається банально, як в звичайних підліткових романах : у головної героїні в один день все кардинально змінюється, вона далеко не красуня і т.д., але для підлітків 13-17 років це саме те, що треба. Герої цікаві. Автор змогла цілковито в персонажах відобразити справжніх підлітків. Ольга Купріян пише захоплююче, не можеш відірватися від книги, не дізнавшись, що ж там буде далі. Дивним мені видалося…

У нашому суспільстві не прийнято говорити про рак. Це так, ніби від розмов про нього можна заразитися ним. Тому всі розмови стаються дуже тихо і "без лишніх вух".

Нам так не вистачає цих слів про рак, орфанні захворювання, СНІД, розсіяний склероз. В Україні так мало місць пристосованих для людей з інвалідністю. Все ж простіше закрити очі, сказати "я не бачу - значить цбого і немає".

А діти. Дітям взагалі не можна говорити про слово на букву "р". Ви ж їх налякаєте. Та і про смерть не говоріть, не говоріть ні про що, що  може їх поранити. Не говоріть.

Здається у кожного дорослого є історія пов'язана з раком. Рідні, знайомі, близькі,  ви самі - хтось вже став жертвою "неправильного поділу клітин".  І життя іде далі. Зі своїми поправками, поразками, ударами та підніжками.

Говорити про рак…

Ще в льодовикову добу я обожнював дивитися інтерв'ю з відомими спортсменами та успішними людьми, намагаючись в їх словах знайти підказки для себе. Але це завжди були іноземні подкасти та інтерв'юери. В українському медійному просторі ситуація була сумною. Від Гордона й Анатоліча починався розлад шлунку. 

Та пазл склався, коли на YouToube побачив відоме звернення Яніни Соколової до президента України : “Володимире, ти ж не сцикун, прийди в Рандеву”. 

Після цього “Я, Ніна” автоматично потрапила у список mustread. 

Головною метою книги, як і цілого проєкту “Я, Ніна” було привернути увагу до надважливої теми онкохворих в Україні. Та ця історія не лише про боротьбу за життя, вона також про пошук духовної сили. 

Є люди, яких я незалежно від професії називаю рок-н-рольщиками. Вони живуть кожен…

Книга рассказывает о 15-и летней девочке по имени Лола. Она живет с бабушкой и с двумя братьями и одной сестрой. Она ведет свой блог, и на протяжении всей книги мы это видим. Также в начале книги она начинает встречаться со своим другом Пашей. Ходит в школу, со школы домой или гуляет с Пашей и снимает видео. Вот и весь сюжет.

Честно говоря. это одна из худших книг которые я прочитала, она просто не о чем. Почему я написала в название "Я и Лолыны страдания"? Да потому что, она постоянно ноет что ей не высылают деньги за ее видео, Паша не защищает ее в разборках в школе, и вообще (мне кажется) она считает себя Мисс Вселенная. Под конец я была просто шокирована ее поступками и поведением. В общем книга мне не понравилась и я ее никому не советую