Монографію голандського історика Карела Беркгофа присвячено дослідженню повсякденного життя та стратегій виживання під нацистською окупацією в 1941–1944 роках населення «найбільшої колонії нацистської Німеччини» – Райхскомісаріяту Україна, який охоплював чималу частину українських теренів. Будучи прихильником антропологічного підходу, автор наголошує саме «людську» історію, а не політичну чи інституційну, і територіяльну, а не національну чи етнічну, і тому не обмежується самими лише українцями, а приділяє належну увагу всім мешканцям краю, зокрема описує геноцид євреїв і ромів, становище росіян і «фольксдойчів», українсько-польський конфлікт на Волині тощо. Окремо зіставлено побут на селі та в місті, досліджено долю військовополонених, совєтський і націоналістичний партизанські рухи, феномен колаборації, перебіг примусових депортацій, культурне та релігійне життя. Особливо важливим є висвітлення штучного голоду в Києві, який автор порівнює з Голодомором 1933–1934 років, а також аналіз етнічних ідентичностей та політичних лояльностей і висновок про вплив совєтських репресивних практик на творення ментальности, що зумовила брак солідарности й опору окупантам в обставинах терору та масового нищення. Зіперта на дуже широкий масив архівних документів, публікацій і опитувань, монографія стала, на думку критиків, взірцево новаторською, проривною та найґрунтовнішою студією свого предмета. Вона стане в пригоді і фахівцям – історикам, соціологам, культурологам, політологам, і всім, хто цікавиться історією Другої світової війни та України в XX столітті.
