Микола Зеров (1890–1937) – ключова постать в історії національно-культурного Ренесансу 1920-х рр. Літературознавець, лідер «п’ятірного грона» поетів-неокласиків, полеміст, блискучий перекладач, київський Золотоуст, чиє ораторське мистецтво справедливо вважається неперевершеним, «живе срібло», за визначенням друзів, – усе це грані однієї творчої особистості.
«Повість про Миколу Зерова» Володимира Панченка є дослідженням історії життя цієї незвичайної людини. Проникливий аналіз різних аспектів творчості Зерова поєднується із увагою до культурного й суспільно-політичного контексту 1910–1930-х років, до літературно-мистецького середовища Києва того унікального часу. Ведучи вільну від академічних надмірностей оповідь, покликану актуалізувати традицію «повісті минулих літ», автор органічно використовує рідкісні архівні матеріали, раритетні періодичні видання і документи. Його «пошуки утраченого часу» – це спроба максимально наблизити до нас події й обличчя тих«різьбярів», які, попри «підлі і скупі часи», прагли піднести українське художнє слово на «справжні верхогір’я».
Дослідження Володимира Панченка стало переможцем престижного книжкового рейтингу "Літакцент року-2018" у номінації "Літературознавство".
