Новинки Мелинды Надь Абоньи

Розкішний «шевроле» шоколадного кольору, ще й зі швейцарськими номерами, з’являється на вулицях містечка, привертаючи здивовані погляди місцевих мешканців. У салоні автомобіля - родина Кочишів, вихідців із угорськомовної меншини Воєводини, які приїжджають у північну Сербію на гостину до родичів. Проте навіть маючи громадянство найбагатшої країни Європи, власний бізнес, можливість хорошої освіти для дітей, назвати Швейцарію домівкою їм непросто...
А коли на Балканах починається війна, Кочиші опиняються у непередбачуваній пастці: що вони можуть вдіяти для тих, хто залишився всередині розколотої країни?
Цю історію - ясна річ, автобіографічну - розповідає донька емігрантів, з усією пристрастю юнацького бунту проти самого існування вибору між асиміляцією і збереженням тожсамості.
Роман "Голуби злітають" відзначений престижними літературними преміями Deutschen Buchpreis та Schweizer Buchpreis. Переклади книги вийшли друком у Великобританії, Франції, Італії, Швеції, Нідерландах, Угорщині, Польщі, Чехії, Сербії, Словенії, Боснії, Іспанії, Фінляндії, Росії, Туреччині, Ізраїлі та Китаї.

Это умный роман, такой же умный, как и его автор; ум и такт ощущаются уже в том, как писательница чередует трогательные картины счастья, канувшего в прошлое, и пронизанные иронией описания современной жизни.
«Зюддойче цайтунг»

Роман швейцарской писательницы Мелинды Надь Абони – сенсация европейской литературы последних лет. В 2010 году он получил титул Книги года сначала в Германии, а затем и в Швейцарии.

В нем – столкновение двух цивилизаций, провинциального (балканского) и европейского мировоззрений. Ностальгия и неприятие, недоумение и умиление, философия и жизненные мелочи – все смешалось в этом увлекательном и живом повествовании, исполненном любви к покинутой родине и осторожной благодарности к новообретенной.

Мелинда Надь Абони, по происхождению венгерка, родилась в Воеводине (Югославия). Когда ей было пять лет, ее семья переехала в Швейцарию. Мелинда – писатель, певица, музыкант, живет в Цюрихе.

Роман «Взлетают голуби» во многом автобиографический. Героиня книги приезжает с семьей навестить родные места, где еще живы патриархальные нравы, но уже начинается новая жизнь с жестокими межнациональными конфликтами. Трудности адаптации к жизни в Швейцарии, ностальгия и неприятие, философия и жизненные мелочи – все смешалось и переплелось в этом увлекательном повествовании, или, точнее, потоке впечатлений.

Es ist ein schokoladenbrauner Chevrolet mit Schweizer Kennzeichen, mit dem sie zur allgemeinen Überraschung ins Dorf einfahren, und die Dorfstraße ist wirklich nicht gemacht für einen solchen Wagen. Sie, das ist die Familie Kocsis, und das Dorf liegt in der Vojvodina im Norden Serbiens, dort, wo die ungarische Minderheit lebt, zu der auch diese Familie gehört. Oder, richtiger, gehörte. Denn sie sind vor etlichen Jahren schon ausgewandert in die Schweiz, erst der Vater und dann, sobald es erlaubt war, auch die Mutter mit den beiden Töchtern, Nomi und Ildiko, und Ildiko ist es, die das hier alles erzählt. So auch den Besuch im Dorf, der dann nicht der einzige bleibt, Hochzeiten und Tod rufen sie jedesmal wieder zurück ins Dorf, wo Mamika und all die anderen Verwandten leben, solange sie leben. Zuhause ist die Familie Kocsis also in der Schweiz, aber es ist ein schwieriges Zuhause, von Heimat gar nicht zu reden, obwohl sie doch die Cafeteria betreiben und obwohl die Kinder dort aufgewachsen sind. Die Eltern haben es immerhin geschafft, aber die Schweiz schafft manchmal die Töchter, Ildiko vor allem, sie sind zwar dort angekommen, aber nicht immer angenommen. Es genügt schon, den Streitigkeiten ihrer Angestellten aus den verschiedenen ehemals jugoslawischen Republiken zuzuhören, um sich nicht mehr zu wundern über ein seltsames Europa, das einander nicht wahrnehmen will. Bleiben da wirklich nur die Liebe und der Rückzug ins angeblich private Leben?