Лучшие книги Войцеха Пестка

Вы трымаеце ў руках кнігу рэпарцёра, празаіка, перакладчыка В. Пэсткі, якая была адзначана агульнапольскай літаратурнай прэміяй імя Б. Пруса, Міжнароднай літаратурнай прэміяй імя Р. Скаварады (Украіна), Міжнароднай літаратурнай прэміяй імя М. Гогаля (Украіна). У зборніку выкладзены нявыдуманыя гісторыі людзей, якія наўрад ці маглі стаць вядомымі ў эпоху СССР. Але час пакрысе здымае заслону таямнічасці і сакрэтнасці.
Твор перакладзены і выдадзены на ўкраінскай (Львоў, 2012) і рускай (Масква, 2019) мовах.

Український читач уже мав нагоду познайомитися із творчістю Войцеха Пестки – це була книга есеїв «До побачення в пеклі» (2012). Цього разу ми спробуємо влаштувати побачення автора з читачами якщо не в самому раю, то принаймні на дорозі до нього. Ліричний герой поезій Войцеха Пестки – чоловік, який перебуває у злагоді із самим собою, хоча й не позбувся остаточно внутрішніх протиріч; попри драматичність світу, герой не перебуває з ним у конфлікті: не протистоїть йому, але й не догоджає. Він живе так, наче пізнав саторі. На відміну від Гамлета, котрий роздвоюється між «бути і не бути», ліричний герой «по замовчуванню» покладається на промисел Божий і будь-які зміни у власному бутті сприймає як благовіст, відкликаючись коротким «амінь!» У такий спосіб утверджуючи гармонію, яка особливо виразно проявляється в його стосунках з коханою. Кажуть, Сократ своєю славою філософа у певній мірі завдячує сварливості своєї дружини Ксантіппи, у цьому сенсі ліричний герой не здатний до конкуренції, оскільки його філософія є лише продовженням його любові, а не системою захисту або власного утвердження. Поезія Войцеха Пестки надзвичайно інтимна, щира і конструктивна, у смислі відсутності негативу; поезія, яка розчулює, захоплює, надихає.

Польский поэт Войцех Пестка (Wojciech Pestka, 1951) «дебютировал» дважды – в 1976 году, а затем в 2005-м. Долгое время он, по причине запрета на занятие преподавательской деятельностью, работал на земле: пахал, сеял, разводил птицу и строил свой дом – не на песке. Однажды он сравнил стихи Збигнева Херберта с сухой и чистой костью, а стихи Чеслава Милоша, в свою очередь, с костью сочной, где есть немного мяса для страждущих… Стихи же самого Пестки напоминают отполированное временем и ветрами дерево, которое неожиданно пустило побеги и зацвело.