Рецензии на книги — Жанна Куява

Когось життя обділило вродою, та наділило коханням. А для когось доля розщедрилась на мальовану зовнішність, та зовсім забула насипати щастя. А хтось отримав його вдосталь, а утримати не зміг. Або ж є і такі, яких озолотила: і вроди дала, і багатства, і ніби щастя є… та щось не так в житті, все не те, душа не на місці, та й на серці тривожно.

У цій книзі так багато доль. Різних. Сумних, нещасних, знедолених, щасливих, багатих, загублених, навіть втрачених або змарнованих. Іноді містер випадок дарує великий шанс все змінити, а обрані, і таке буває, отримують два. Нашим героям довелося це відчути власноруч.

Чеська і Сава навіть і подумати не могли, що їхня зустріч в лікарні стане для них знаковою. Чеська страждала від втрати коханого, а Сава мав кохану дівчину. Ніщо не вказувало на те, що…

Історія про чотирьох сільських подруг. Дитинство, навчання в школі, перше кохання, перші невдачі і досягнення, - ділилися всім. Бо ж якось так вийшло, що хоч і виховувались вони в родинах по-різному, але здружилися добре, підтримували одна одну без заздрощів, без якогось злого умислу, просто горнулися одна до одної, хай би там що. Минула юність. Доросле життя зустріло кожну з них по-різному. Валька поїхала в місто на навчання, та так і залишилися там. Вийшла заміж, ніби і жила щасливо, та серце рвалося на малу батьківщину, до батьків і бабусі. Старалася переймати традиції, шанувати звичаї. Звісно ж, не забувала і подруг. Але життя в місті давалося взнаки. Якась доля високомірності таки вжилася в молоду жінку. Друге діло Марійка. Залишилася простою селянкою. Набожна, одинока, адже з тих…

Історія про невипадкові випадковості, про те, як кохання може відроджувати до життя й знищувати. Власне, все чи майже все тримається у романі саме на любові - до батька-матері, свого села, гарного у житті - й коханні - більше зрадливому, яке, проте, від того не менше впливає на всеньке життя. Авторка розповідає про різні життєві долі, як ото переповідають історії про минуле добрих знайомих: емоційно, реалістично, не приховуючи свого осуду чи схвалення. Тому й герої такі живі, і, хоч пані Жанна стверджує, що реальними є лише назвиська, а не характери, здається, що десь такі люди й справді мешкають. Мене особисто вразила думка, що в кожного з нас є людина, яка тримає на цьому світі, - оте саме дерево. І я точно знаю, хто це для мене і для кого таке дерево я сама. Книга, як на мене, буде до…

Чим більше знайомлюсь з зразками української сучасної літератури, тим більше розумію, що це якесь унікальне явище, і тим більше жалкую, що не перекладаються твори російською мовою, бо вони варті того. «Із медом полин»…так поетично і так правдиво. Життя жінки – це і справді із медом полин. Тільки смак такої їжі у кожної індивідуальний: у когось більше полину, а в когось більше меду. Ця книга можливо і не претендує на НЄТЛЄНКУ, але читання цієї книги можна порівняти з розмовою з своїми бабусями, пра-пра-пра бабусями, з жіночою лінією свого роду. Це і цікаво, і…лячно. Бо хто знає, що за гріх , що за муку несе у серці жінка і спогад про нього передається тобі, через роки і сплітається твоя Доля… «Із медом полин» - мудрий роман, і ще раз нагадує, що в житті все трапляється з певною метою,…

Ни толкового сюжета, ни персонажей с характерами, сплошная муть  - и книга, которая просто закончилась кое-как, впопыхах, как будто автору и самой надоело это писать. Герои то и дело застывают посреди разговора друг с другом и, как в плохой пьесе, начинают вещать в сторону зрительного зала, выдавая то избитые истины, то внезапные душеизлияния, то монологи-воспоминания. И такие эти девушки  особенные, нитакиекакфсе, посмотрите-ка, и дневники ведут,  и о добре и зле говорят, ну никогда же такого не было - и вот опять.

Чудовий роман! Стилістично витриманий, лінгвістично розкутий, живий! Такий медитативний, дещо філософський, неспішний, спонукаючий до самозанурення роман. Він наштовхує на думку (чи то вже задум) покопатися у минулому своїх дідів, вивідати таємниці, що вкрилися порохами забуття. Можливо, це допоможе зрозуміти сутність теперішніх їхніх вчинків. Так як це відбулося з Гордієм та його «жінками».

Три сестри, Софія, Мія та Лія живуть собі на хуторі Очеретянок в вигаданому містечку Приграддя в триквартирному будинку. Живуть так, як їм заповідав дід Гордій та баба Устя, хоча ті вже давненько померли. Живуть, ідучи по протоптаній Гордієм доріжці, не зважають на власні бажання та вподобання (навіть не наважуються чогось забажати для себе), живуть чужим життям. Таємнича червона кімната, де зі стін…

Квінтесенція всього того, що я так не люблю в сільському житті... Усі ці " а що люди скажуть", пияцтво, бійки-сварки, сліпе слідування традиціям і забобонам, релігійність лише за традиційною ознакою ( в Церкву піти себе показати, на людей подивитися), усі ці прізвиська на кшталт Крадунихи, Цапихи, Мусійчихи і т.д.

Я все це дуже не люблю в сільскому житті, і читаючи книгу дійсно можна зробити висновок, що хорошого у селі лише природа та пейзажі за селом. Чи це просто я не в гуморі сьогодні :)

Це історія проста і цікава. Історія. що протидіє холоду. Історія для зимових вечорів. Для м'якого крісла. Для теплої ковдри. Для жовтого кола настільної лампи, коли за вікном темно. Для затишку й тихого шарудіння сторінок вночі. Історія, яку точно не варто пропускати повз себе. Яку варто помітити. Варто прочитати. Неможливо забути.

Життя ж бо на сподівання людські не зважає, воно своїми шляхами веде: часто - кривими та вибоїстими, рідко - рівними, мощеними.

А в цій книзі так узагалі ні в кого не було рівного шляху. Усі були загубленими, змученими, певним чином знеціненими життям. Їх обминули пестощі долі. Хоча деякі з них вважають, що це не так.

У книзі багато різних персонажів і різних доль. Переплетення протилежних поглядів на світ та життя. А скільки ж нещастя в цій невеликій історії!

Згадати хоча б родину Мальованих. Прізвище не обманює — дівчата тут неймовірні кралі. І впевнені, що будуть щасливими, "бо кому ж іще, як не їм, купатися в сонячних променях життя". Та забула доля обдарувати їх щирою душею. А чи можуть мати щастя бездушні?

А от історія сліпого Ярослава зворушила мене до глибини душі. Така щира…

Шануй, Чесько, землю, з якої ти вийшла, яка першим подихом тебе благословила, бо з нею матимеш найбільший зв`язок. Нічого ріднішого й ближчого вже не буде в тебе в житті. Твоя земля ніколи тебе не зрадить. І ти їй вірна будь. Як берегтимеш її в серці і помислах, то ніде не почуватимешся покинутою. А для кожною людини головне - бути потрібною...Рідна сторона завжди чекатиме.

Напрочуд добра і правильна книга. Місцями здавалося, що навіть занадто. Але то виключно наша, не автора, біда, що ми в своєму відчайдушному цинізмі розучилися сприймати насправді гарні та щирі речі.

Важко сказати, про кого саме ця книга. Про Саву, який двічі врятував дівчину, схожу на русалку з білявим волоссям, від самогубства? Про ніжну дівчину Чеславу, яка попри сльози і розчарування намагається відшукати…

Якщо «Нічниця» Жанни Куяви захопила мене з першої ж сторінки, то читання «Гордієвих жінок» було іншим. Я би порівняла його із неспішним входженням у озеро: чим далі заходиш – тим глибше занурюєшся. А занурившись – вкотре усвідомлюєш чи то пак переусвідомлюєш життєво-важливі речі. Найперше важливе послання, що пронизує сюжет роману – мати сміливість бути собою. Бути собою в будь-якій ситуації, незважаючи на життєву коловерть і певні обставини. Як це украй важливо і для самої людини, і для тих, хто поряд неї. Дослухатися внутрішнього голосу й позбутися врешті шаблонних, надуманих тверджень: «треба». Хоч те «треба» часом насправді нікому й не треба. А людина страждає, залежна від стереотипів... «Хто не знає минулого – той не матиме майбутнього» - це твердження вже кілька літ нависає над…

Цікава історія про життя. Кожен з героїв має свою особисту трагедію, кожен її переживає по-своєму: Ярина - звичайна сільська, проста жіночка. Вона пережила багато втрат та зради. Ще й доля "нагородила" її пожиттєвим каліцтвом. Після втрати коханого вона більш за все піклується про донечку Чеславу. Ярослава, чоловіка Ярини, також спіткала страшна доля - за нього постійно судились батьки, в хлопчика було напрочуд тяжке дитинство. А потім сліпота, втрата батька, брата. І смерть він прийняв важку. Сава - спочатку втрачає одну кохану, а потім мовчки вислуховує перипетії сімейного життя від іншої дівчини. Чеська - в цієї дівчини загинув наречений і вона тепер хоче вкоротити собі віку. Як життя без коханого? Але Сава рятує Чеславу. Потім дівчина вийде заміж за іншого. На жаль, її шлюб не буде…

півроку книга пролежала на полиці, чекаючи свого часу і от дійшли руки і голова, щоб прочитати. одразу скажу, дивна книга, дивні люди.не по хорошому дивні і не по поганому. просто дивні для мене. напрочуд спокійно і затишно книга вростала, неначе дерево корінням. як колискова від неньки йшла ця заспокійлива історія до серця. і любов нерозділена там була, і жорстокості і злих язиків багато було там, але віяло від всіх тих слів надією і затишком... поки не приперлася Відьма і не розказала "правду"...отут все і порухло. всю чарівність книги як рукою змило. мене наче прибаюкували. а потім ляпася дали, шоб не розслаблялася.. я, як городська жителька, читаючи сей роман, з повагою та прикритою іронією ставилася до забобонів сільських штибу: "а що люди скажуть?", але коли в дію пішли напої…

Я не дуже задоволена даною книгою,можна сказати вона мене розчарувала.І радити її прочитати я не можу. Книга про три сестри,яких виховують дід і баба,після їх смерті вони дізнаються багато таємниць,які можна сказати приводять до початку книги.Таке враження,що автор не бажав додумати історію до кінця і завершив її поспіхом.

Здавалось б, що може поєднувати таких різних по характеру та поглядам на життя дівчат? Розумну та розсудливу Вальку, загадкову Тетяну, занадто набожну Марійку та повітрулю Маргариту....Не дивлячись ні на що, дівчат об'єднує багаторічна дружба. І ніщо не могло цю дружбу знищити протягом всього життя. Бабу Дарину я б назвала янголом-охоронцем цієї четвірки подруг. Завжди розсудлива, приємна, добра Вальчина бабуся давали дівчатам вагомі поради, дотриматися яких було чи не найважливішим вчинком кожної з них. Дуже цікава книга про життя звичайних українських селян. У кожного героя книги були свої переживання, трагедії та щасливі хвилини.

дочитала, вірніше, домучала Жанну Куяву "Гордієві жінки". декілька місяців з нею таскалася. відверто кажучи - слабенько. особливо після прочитаних вже дуже гарних творів цієї авторки. таке відчуття, що вона підслухала телефонну розмову Дашвар про "Покров" і написала своє, але слабкіше набагато! чудова мова, чудова манера написання, чудовий початок, чудова ідея. дуже лягла книжка до душі саме по душевним переживанням. в місцях опису дівочих почуттів просто бігли мурахи шкірою, так це близько і знайомо! але так зіжмакано наприкінці!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! наче вона дописувала за ніч те, що мала б писати ще з півроку.

Книга ця розповiдає про мешканців поліського села, їхні поневіряння, про щирих і ницих, про те, що добро перемагає зло, про те, що не можна зраджувати себе. Дерево, що росте в кожному, – це сутність людини, те, що є в неї найціннішого, з чого вона складається, що на неї впливає: любов до батьківщини, до родичів, повага і приязне ставлення до того, що ії оточує. Для тих, хто не читав цiєї книги, в мене є двi новини. Почну з гарної. Автор любить своє село, сільський побут, мешканців цих місцин, що дали їй натхнення написати роман, це відчувається. Мова досить непогана, але не скрізь. На цьому плюси закінчуються. Тепер про негативне. Напевно, автор намагалася написати сентиментальний роман, але вийшла погана мелодрама. В центрі оповіду маленька родина, мати, батько та донька, яких в селі…

Це перший роман Жанни Куяви, який я прочитала. Страшенно цікава історія про життя трьох сестер: старшої Софії, розсудливої і спокійної та двох близнючок - "домашньої" Лії та непосидючої Мії. Софія у свої 39 років нещодавно вийшла заміж, а молодші живуть в будинку дідуся та бабусі на хуторі Приграддя, що зовсім поряд з великим містом. Не дивлячись на те, що "авторитет" їхньої сім'ї, дід Гордій разом з бабусею Устиною вже давно померли, дівчата слідують принципам своїх покійних рідних людей. Дід Гордій був цікавою особистістю: чужим він допомагав, а домашніх тримав в кулаці, в прямому сенсі цього слова. Жінки Гордія поважали й одночасно боялись. Дуже емоційна особистість, він швидко спалахував ненавистю, злістю та жорстокістю, а потім так само швидко розумів, що причинає рідним болю.…

Історія про 4 подруг, однокласниць. В кожної різне виховання, умови проживання, проблеми і переживання. Кожному доля готує індивідуальні випробовування. Їхнє життя описане до деталей з дитинства. Вся інформація змішана, упарядковується лише в межех одного розділу. Саме через таку путанину книга читається то на одному подиху, то "вимучивши" щораз по декілька сторінок. Запам"яталося розповідь про Великдень та долю Маргарити(найнепутяща з подруг). В загальному оціночка 3. Рекомендувала читати лише задля загального розвитку.

Цікава книга і своєрідна ,неочікуваний кінець і сімейна таєниця. Змусило задуматися, наскільки точно ми знаємо людей,з якими живемо. В них свої погляди, переконання, свої таємниці...