Рецензии на книги — Леона Вишневська

Нехай не ображається на мене автор, але... Колись із цієї дівчини може вирости дійсно хороший автор. із цікавими думками і гарно прописаним текстом. а поки що все псує сюжет, бо бажає кращого... банальщина на банальщині і банальщиною поганяє. не знаю як кому, а мені купа згаданих в тексті модних брендів, назв гуртів і фраз "... і з того часу ми вже ніколи не розлучалися" завжди відгонить дешевизною і фальшем. ну, і довершила картину заїжджена роками і всіма бажаючими цитата із послання до коринфян. так-так, саме ота, про любов... що довготерпить... Ну... не те.

Не очікувала, чесно кажучи. Та, сюжет не хитрий, але проза у Леони є однозначно кращою, ніж поезія. Таких книг не мало нині, таких, які показують, як один крок докорінно може змінити життя, коли автор читачеві залишає місце для роздумів. Дуже гарно. Молоді українські письменники дійсно здібні й здатні. Я плакала. Рідко таке буває, але авторка змогла взяти за живе. Дуже короткий і вартісний роман. Раджу дівчаткам, жінкам, які не втратили віру в Кохання. Безумовно, місцями солодко, приторно, передбачувано, але КРАСИВО!

Любов - це вісь, довкола якої обертається Земля. Це константа, мораль, релігія, це винагорода, дар, потреба, це істина, яку кожен з нас повинен пізнати

"Ні, зовсім не краще пізно, ніж ніколи. Любов не починається пізно чи рано, головне - щоб вчасно" Попри мою нелюбов до верлібрів - вірші Леони ще давненько мене причарували. Вистачило однієї ночі, щоб перечитати її "Серветкову лірику" і полюбити кожне слово, що вийшло з-під її невтомного пера. Молода дівчина із Івано-Франківська, з карими красивими очима та заворожуючою посмішкою досі не перестає дивувати читатачів, даруючи їм все нові і нові творіння. На "Маятник" чекала давно, а коли вже тримала книгу на руках - радості не було меж. Прочитала за один (!!!) день, що дуже незвично для мене. Непогано, як для "романа-первістка", адже це перший серйозний крок авторки у новітню українську літературу. Я не буду тут серйозним і невдоволеним критиком, я не буду вказувати на недоліки чи…

В мене бракне слів... Справді щось вартісне. З нетерпінням чекатиму продовження! Такі книги надихають, через них хочеться вірити у краще, у те, що не все ще втрачено в нашому житті. Дуже люблю такі романи, сюжетна лінія майстерно пропрацьована, тобто там їх аж цілих дві... Життя до і після. Та й сам стан коми досить цікава тема, про що людина думає і де перебуває? Роман примушує замислитись. А це більше, ніж просто показник.

Дякую.

Спасибі за кожну емоцію, за кожне слово. Роман приємно вразив. Стільки близьких думок, що здається, наче написане мені розповідає друг, можливо, навіть більше, ніж просто друг. Проковтнула цю історію на одному подиху!!!

Ледь не на кожній сторінці зупинялась і починала виділяти для себе цитати. Щирість- це головний синонім до цієї книги, тому з впевненістю ставлю її до списку мастрід. Вишневська (а хто б сумнівався в цьому) як завжди чудова.

Небо ніколи не дає нам випробувань, які ми не змогли б пройти. Кожна мить щастя має свою ціну, яку рано чи пізно всім нам доводиться платити, неважливо, чи це трапляється, коли тобі тільки двадцять, чи коли перший іній мудрості торкається твоїх скронь. Закохане серце ніколи не перестає битись, головне — і далі вірити, адже дива трапляються.

Я навіть не буду намагатись якимось чином оцінювати роман, критикувати, або виписувати неземні похвали. Ні, я звичайнісінький собі читач, який може стверджувати, що йому не просто сподобалась книга, а надзвичайно сподобалась! І, знаєте, моя звичка розбирати кожну книжечку на цитати мене просто поглинула. Таке враження, що вся книга — одна суцільна повчальна цитата. І кожен, хто вміє вбирати в себе слова з творів, в якомусь із них обов'язково себе…

Я неймовірно рада, що якось натрапила на роман «Маятник» Леони Вишневської. Сісти за книжку, для мене справа не з легких, адже зусібіч мене турбують думки про невідкладні справи: переписати конспект, підготуватися до семінару, поприбирати, вивчити англійську, прочитати новини і безліч чогось такого. Дякую вечірній п’ятниці, яка завжди несе з собою багато вільного часу. Це вперше після багатьох книг прочитаних мною я плакала…Книжка чуттєва, насичена емоціями, любов’ю, мріями, несподіваним закінченням, що перевертає свідомість з ніг до голови. Роман, немов писаний акварельними фарбами, де сторінки розфарбовані кольором веселки, а подекуди огортані сірими рядками. Дякую, за кожне слово…

Юлія Турелик