Рецензии на книги — Дмитрий Павлычко

Книга з подвійним дном. Хороша і без тексту (сподіваюсь, пан Павличко мені пробачить), і завдяки їй я відкрила для себе ще одного чудового ілюстратора - Вікторію Ковальчук. Не можу назвати вірші невдалими, але картинкам вони значно поступаються (хай навіть речі ці принципово непорівнювані). І справа тут не у формі, а в змісті. Навіть, радше, у висновку, не зовсім для мене зрозумілому і сумнівному з точки зору моралі, яку ми мали б із твору винести. Отже, головний герой казки - кіт Мартин (він же - Мартин Столичний, він же - безпартійний кіт), красень і розумник, спритник і естет, міський мешканець, небайдужий до високих матерій. Мишей не вживає, бо гидує. Надає перевагу пташкам і рибі, але, оскільки ці делікатеси трапляються нечасто, то їсть, що Бог пошле і чим добрі люди нагодують.…

Я абсолютно не люблю, коли в дитячі твори вплітають політику, чи, взагалі, якісь надто дорослі питання. Ця книжка - саме така. При чому, коли ми купували ії на видавництві, директорка навіть наголосила, що спочатку Павличко закінчив книжку на тому, що Мартин повернувся до села. А потім дописав вже про незалежність і політику. Але ж я не думала, що воно аж ТАК написане! Не знаю, як сприймуть все це мої діти, але мені більше сподобалися ілюстрації Ковальчук (проте навіть тут не обійшлося без політики - коса леді Ю. і тут літає по сторінці), аніж самі вірші, особливо, прикінцеві...