Народився 17 серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883 р. У 1900, після закінчення Мелітопольського реального училища, залишає рідне місто і переїздить до Царського Села біля Петербургу, де продовжує освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчує 1907 р.
Студентом розпочинає інтенсивну політичну діяльність і 1905 р.…
вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Його двічі заарештовують:1905 р. у Петербурзі та 1908 р. у Києві. Після другого арешту й восьми місяців ув'язнення заходами родичів його випускають на поруки, і того ж року він виїжджає у Галичину, потім у Австро-Угорщину. У 1909–1911 роках Дмитро Донцов навчається у Віденському університеті, там же одружується з українською студенткою Марією Бачинською. Провчившись 4 семестри у Відні, 1911 р. переїжджає до Львова, де продовжує навчання. 1917 року одержує ступінь доктора юридичних наук.
1913 р. Донцов через конфлікт на національному підґрунті виходить з УСДРП. Стає першим головою Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 р.
З 1914 р. проживає у Відні й Берліні, а з 1916 р.— у Швейцарії, активно включається у роботу Союзу Визволення України, який відтак очолює. На початку 1918 р. повертається до Києва, де працює у гетьманських урядових структурах, 24 травня наказом гетьмана стає директором Української Телеграфічної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського (Бюро преси при міністерстві внутрішніх справ). Разом з В. Липинським, В. Шеметом створює Партію хліборобів-демократів.
Протягом 1919–1921 рр. — шеф Українського пресового бюро при посольстві УНР у Берні (Швейцарія).
З 1922 р.— знову у Львові, редагує журнали «Літературно-науковий вістник», «Заграва», «Вістник», друкується у німецькій, швейцарській та польській періодиці.
У 1926 р. пише свою провідну роботу «Націоналізм».
Займався публічною діяльністю, виступаючи заочним опонентом апологетів ідеї комунізму, роблячи розляглі доклади перед громадою. Жовтнем 1929 у Львові виступив з критичною доповіддю про сутність здійснюваної в УРСР політики українізації; промова теоретика українського націоналізму стала відвертою альтернативою промові М.Скрипника, виголошеній у Львові вереснем 1929.
У 1939 р. емігрував за кордон (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), з 1947 р. до самої смерті живе у Монреалі (Канада), там же у 1948-53 рр. викладав українську літературу у місцевому університеті.
Помер 30 березня 1973 р. у Канаді. Похований у США на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук.
