Рецензии на книги — Дмитрий Донцов

На диво актуальна, ба більше – пророча книга.

Автор дає характеристику сучасних йому інтелектуальних трендів, які «дивним» чином» нагадують сьогодення.

Це не тільки класичне протиставлення «гречкосіїв та свинопасів» з одного боку та лицарів з іншого. Це ще і всі ті начебто сучасні тенденції, у тому числі трансгендерство та інші перверсії під прикриттям гуманності. Донцов називає це

Доба стародавньої правди своєї землі, що передирається назверх крізь намул інтернаціональних ідей, і – доба вчених гермафродитів, які «вселюдськими» ідеалами присипляють ту правду своєї землі...

Глава про «Модерне москвофільство» написана ще в 1913 році, але там описані прийоми, які використовуються для маніпуляції громадською думкою, в т.ч. з використанням «духовності» російської церкви. Це при тому, що сучасна…

Так, мабуть, сказав би сам Донцов, якби жив у наш час. Якою має бути література? Ідеальною. Без гуманізму та "простих людей", це все для "малих людей". Борони боже від реалізму, чи модернізму. Донцов пройшовся своєю могутньою критикою по всіх: Достоєвський, Толстой, Діккенс, Мопассан, Золя, Цвейг, Маяковский, Горький, Сартр, Барка, Винниченко... Список можна довго продовжувати. Дісталося навіть Шереху (Шевельову) за його критичні праці. Всі вони, за словами Донцова, пишуть такі собі твори, які "луччим людям" і читати не варто.