Рецензии на книги — Николай Олейник

Книга вышла в 1986 году в переводе с украинского огромным по нынешним временам тиражом в 100 000 экз.И знакомила она читателей страны с жизней одной украинской крестьянской семьи в Западной Украине в годы, предшествующие войне, когда Волынь и Полесье находились в составе буржуазной Польши,во время войны и в первые послевоенные годы.. Прошло тридцать лет и в связи с событиями на Украине эта книга, по-моему, приобрела новое значение, давая исторический материал для сравнения и анализа всего того, что происходит в этой стране, показывая как жили и за что боролись люди в те времена и отдавали свои жизни за освобождение страны от фашистов и их бандеровских прихвостней, как восстанавливали свою единую республику после войны, которая превратилась в одну из самых процветающих в Советском…

Спершу хочеться передати пораду автора: "Неодмінно побувайте в лісі весною!".

А так як до весни ще далеко, то дане оповідання допоможе вхопити частку кольорів, запахів та тваринного метушіння весняного лісу. Цей твір допоможе протриматись взимку у теплі.

...що багато отак-то проходить, проїздить мимо гарних людей, а не знаєш їх, не спілкуєшся з ними, і невідомо, скільки од того втрат, чого не дораховуємось, не добираємо, губимо в буденних своїх клопотах.

Оповідання про випадкові зустрічі, «плоди» яких не випадково можуть стати у пригоді в подальшому житті, змінити його. Всі ми весь час обмінюємось один з одним думками, поглядами і не відомо що відкриється нам після чергового «бартеру». От герою цього оповідання пощастило зустрітися з послідовницею світогляду Екзюпері. При чому в несподіваному місці й час. Та ще й подивившись на цю супутницю й подумати про таке було важко.

То може треба йти на зустріч цим випадковостям, а не тікати від них, ба більше, може треба жадати їх та сприймати як подарунок долі? Питання, думаю, риторичне.