Історичний роман Івана Білика «Меч Арея» (1972) одразу став сенсацією зі складною та драматичною долею. Автор ототожнив гунського царя Аттілу з київським князем Богданом Гатилом, а літописних «гунів» з давніми русинами — предками українців, що викликало багато критики і суперечок в «класичних історичних колах», — вони не затихли і тепер, лише перетекли зі сторінок паперових видань на форуми «світової мережі».
Згадки про ватажка «вандалів» і «гунів», що підкорив і тримав у покорі весь давній світ, дійшли до нас з глибини віків зі сторінок письмових згадок прадавніх істориків Пріска, Дестуниса, Йордана, Льва Диякона, Карамзіна та інших. Більшість з них гуна Атіллу очорнили, дехто возвеличив, а Іван Білик зумів зібрати всі ці розрізнені фрагменти в одну цілісну і несподівано сенсаційну картину нашого славного минулого.
Кажуть, що історію пишуть переможці, тому не дивно, що наші предки вандали і гуни дійшли до нас як «дуже негативні персонажі», що зруйнували «величний і культурний» Рим — саме так їх змальовують вцілілі, не знищені історичні згадки. Автор же на сторінках роману жорстко руйнує ці стереотипи, навіть спираючись на ті скупі «негативні» крихти-спогади вищезгаданих істориків.
Останнім часом книга з невідомих причин зовсім зникла з полиць книгарень, тому наше видавництво даним виданням виправляє цю прикрість.
Також, з метою посилення ефекту від читання, післямова автора «Аксіоми недоведених традицій», написана ним після розвалу комуністичної імперії — «гнобителя всього українського», поміщена нами в передмову — туди, де вона по праву і повинна бути. Адже цінність цього історичного дослідження, яке стало основою для створення роману, важко переоцінити для повернення украденого у нас славного минулого, віками замовчуваного і забутого. Адже, пригадавши минуле, легше зрозуміти і вибрати вірний напрямок руху в творенні більш славного майбутнього України.
Иван Билык
Меч Арея
