Рецензии на книги — Петр Яценко

Це така незвичайна книга… Навіть не знаю, з якою ще ії можна порівняти. Сімейна сага, що вмістилася на ста з лишнім сторінках, а охопила десятиліття. Історія кохання, що зародилася ще на початку 20-ого століття і розвивалася разом з історією міста і країни. Її плюндрували, нищили, вбивали саме цінне, розлучали, насаджували чужі цінності і ідеї, а вона щоразу виринала у новій іпостасі і ніщо не змогло обрізати їй крила. А місто, старовинне, таке рідне, таке любиме, воно допомагало своїм дітям кохати, тікати, ховатися, повертатися, мстити. Пролітали часи, змінювалися влади, а кохання Ліле і Мадо чекало свого часу, щоб знову розквітнути пізньою, не такою пристрастною, але все ж таки красивою любов´ю. Дивна книга. З сюжетом, що змінюється з кожним розділом, з героями, над якими не владен…

Я ніколи не була Львові…, просто тому, що не хочу знайомитися с Львовом туристичним , обійшовши центр міста буквально за 6 годин. Я хочу по-справжньому доторкнутися до таємниці міста, напитися його магії, я хочу закохатися в це місто, я хочу в кінці-кінців просто зустріти людину, яка б розповіла мені про місто те, що звичайний екскурсовод не скаже… «Львівська сага» від Петра Яценко, придбана на Мистецькому Арсеналі в Києві, хто б міг подумати, що таку людину я зустріну саме там, яка через книгу змогла донести чари Львова, його незвичайну історію та образи жителів міста, що своїм життям творили характер цього загадкового міста. Кохання…Хіба можна краще пізнати таємну історію міста, як не через кохання, від якого паморочиться в голові, від якого ладен стрибнути з найвищого будинку або…

Проте Гайка добре пам’ятала зі шкільного курсу фізики: те, що сильно притягує, може й сильно відштовхувати.

Ця цитата найкраще описує мої відчуття до цієї книги. З якою силою вона мене відразу притягнула, з двічі більшою – відштовхнула. Видавництво Старого Лева, як завжди, полонили мене дизайном обкладинки, тому не довго вагаючись замовив новинку. Потім заінтригував непоганий початок: молода дівчина на ім’я Марія Гай має здібність бачити минуле металевих речей. Вона працює на кафедрі БЖД та має хист до вироблення прикрас у стилі стимпанк. Гайка в цьому досить успішна, бо вміє не просто майстерно поєднувати деталі з різноманітних пристроїв, а і їх історії.

Після приїзду у Київ на останньому поїзді з Донецька у житті героїні, яке вже й так досить нелегке через очевидні обставини, починають…

Під однією обкладинкою зібрано два романи - власне, "Дерево бодхі" та "Повернення придурків". Враження - дуже неоднозначні. "Дерево бодхі" не сподобалося категорично. Слабко структурований твір, кілька сюжетних ліній якого виведені так тьмяно, що складно зрозуміти, які ж події їх пов'язують, і чи тих самих персонажей ми в них бачимо. При всій повазі до фрагментарності постмодерну та химерності прози мені бракувало конкретики й логічності, опор, на яких тримався б твір. Що, врешті-решт, сталося з самим деревом? А ось "Повернення придурків" порадувало. Не буду говорити про переплетіння фантазії (мрії? гарячкової галюцинації?) з реальністю, тут вони досить гармонійно поєднані у цілком характерний для магічного реалізму світ. Є тут і елементи казки, у якій дурням найбільше щастить - саме…

Много сюжетных линий и героев, минимум рефлексий - динамичный, визуальный роман в хорошем сеттинге. Но ближе к середине книга превращается в поэпизодник фильма: стиль становится телеграфным, события - концентрированными и поспешными. И даже не это мешает роману перейти в разряд хорошей литературы, а такая "программная", словно бы обязательная ксенофобия. Как водится, русские офицеры (всех когда-либо входивших во Львов армий) - хтоническое зло. Грубые, необразованные негодяи просто уже по факту своего происхождения. Среди других персонажей, немного напоминающих героев балканского магического реализма (одержимые монахини, чердачные коллекционеры монет, шпионки-мулатки в борделе, потомственные палачи и т.д.) вся эта тема выглядит ходульно. От хорошей литературы всегда ждёшь более умного…