Рецензии на книги — Леся Романчук

Коли таємниця належить двом – це таємниця, а коли трьом – це вже однаково, що оголошення в газеті.

Перші сторінок 200даної книги мене не полишала думка, що авторка старанно ‘відбілює’ ГГ. Ну, якась вона така казково-наївно ДУРНА. Типу, Ні сварки (воду принеси), ні іншого впливу. Гроші чоловік не дає, а вона типу “інтелігентно-шляхетно” годує його зі своїх мізерних доходів (це ще при тому, що хабарів не бере). Отже, на Мітчелл “Віднесені вітром” не тягне…

Бо в Скарлетт відчувався характер. Родзинка, що виділяла. А тут, звичайна собі пересічна жінка, хоч і лікар. Ще в першому томі якось з надривом тягнуло дізнатися про “подальше життя” трикутника, а вже при з’яві героя Максима виникло відчуття Санта Барбари….

- А вона що, справді письменниця? – вже із підсвідомою повагою спитала Софія. –…

Интригующая, затягивающая и очень интересная