Рецензии на книги — Микола Хвильовий

Эту новеллу нам задали читать по украинской литературе .Она практически ничем  не отличается от недавно, прочитанной мной," Я (Романтики)".

Сюжет .Его толком нет .Опять революция ,только в этот раз с  точки зрения женщины .

Герои .Картонки. Никто не раскрыт ,даже "главная героиня" Гапка .

Язык .Написано легко ,но я не люблю повествование в настоящем времени и от первого лица .

Кому рекомендую прочитать .Украинским одиннадцатикла́ссникам, которые будут сдавать ЗНО.

Кому не рекомендую прочитать .Всем остальным.

Эта новелла идет по школьной программе ,которая мне совсем не нравится. Также она есть в ЗНО ,поэтому я прочитала ее .

Сюжет .История повествует о событиях революции ,чекистах  .На мой взгляд, это скорее рассказ, чем новелла ,потому что ,конец - предсказуемый .

Герои .Это театр одного актера .Главный герой не вызвал никаких эмоций. Второстепенные герои даже не картонки ,а просто декорации .

Язык .Написано легко ,но я не люблю повествование в настоящем времени и от первого лица .

Мне понравилась главная дилема - что выбрать мать или верность родине? Очень интересная тема ,но автор не смог ее как следует раскрыть .

Кому рекомендую прочитать .Украинским одиннадцатикла́ссникам, которые будут сдавать ЗНО.

Кому не рекомендую прочитать .Всем остальным.

Читаю цю новелу втретє, і, здається, тепер, коли мені за 30, я нарешті морально "доросла" до цієї болючої теми. А може, ще через десяток років цей твір іще більш буде мені зрозумілий? Вкотре замислююсь, як її можуть сприйняти сучасні одинадцятикласники... Можливо, я помиляюся, і вони краще розуміють, як то - бути роздвоєним, розірваним між тим, до чого звик, і тим, до чого доводиться пристосовуватися? Це і справді страшний вибір: залишитися вірним солдатом революції, чия рука не затремтить навіть убиваючи найріднішу людину, чи все ж таки згадати, що матір, яка чекає свого "м‘ятежного сина" і завжди готова пробачити його, пожаліти та зрозуміти, - то святе. Після вибору, який робить наш герой, йому вже нікуди йти, у нього немає домівки, і ніхто вже не любить його безумовною любов’ю, якої…

Спойлери!

Морально важка книга. Давить. Тисне до землі. Не хочеться вірити, не хочеться думати про те, що таке насправді могло бути. Але розумію, що в цьому бурхливому світі можливо все. Особливо, коли приходиться вибирати. Особливо, коли людина при владі.

Фанатизм - то дуже страшно. Так, треба любити свою країну, свою справу, але людяність ще ніхто не відміняв. А колись цей "нелюдь" (інакше сказати не можу) був дитиною. Грався, плакав, біг до мами за втіхою і знаходив спокій у іі обіймах, що пахли м'ятою і любистком.

День і ніч я пропадаю в “чека”. Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету... ... І я, зовсім чужа людина, бандит — за…

Я люблю цю повість. О, я дуже її люблю. Якщо поняття катарсису сумісне з літературою - а чому б, власне, і ні, - то це найбільш катарсист... (wait for it!) ...ичний твір, який мені доводилося читати. Тихі озера прекрасної загірної комуни. І дійсність, мов зграя голодних вовків.

Звичайно, історія не про чекіста. Не про доктора Тагабата, дегенерата, бідного Андрюшу, чи навіть Матір. Вона про душу людську, що їй доводиться обирати одну з багатьох правд. Памя'таєте? Це, здається, у "...від Матфея": яка користь людині, що придбає весь світ, а душу свою втратить?

У Хвильового надзвичайно поетична проза. Колись я навчусь це пояснювати.

Новела "Я (Романтика)" всеохопна, вражаюча, незрівнянна з жодним іншим текстом, особлива. Її треба навчитися читати і розуміти. Новела про "Я" і його стосунки з самим собою. Усі інші герої - мати, Андрюша, доктор Тагабат, дегенерат - це лише віддзеркалення його душі. Мати - добро, яке ще живе в ньому, Андрюша - дитяча наївність, Тагабат - інтелект, дегенерат - те, чим він зрештою став, - ніщо, порожнеча, що прямує в нікуди. Текст закликає нас бути людяними, пам'ятати, що жодна ідея не може бути вище моральних законів. "Я" у новелі Миколи Хвильового ламається тільки тоді, коли знищує залишки людяності в собі. Логічно, що і всі герої одразу зникають. На сцені серед пустки залишається тільки дегенерат. Є речі, з якими не жартують, це яскраво доводить згаданий текст.

Было у меня такое подозрение, что автор "не мой" и после прочтения его «Сентиментальной истории» я убедилась в этом окончательно. Мне был не приятен тот способ, которым писатель захотел донести свои идеи. Мне было мерзко и противно – может, конечно, такова и была конечная цель, но я предпочла бы чтобы этой книги не было в моем читательском багаже. История ведется от первого лица – молодой девушки Бьянки, которой всего семнадцать лет и она полна надежд про светлое будущее и любовь. Она уезжает из провинции в город в поисках некой «голубой дали» - неясного образа мечты про счастье и благополучие. И начиная с того, как подана эта история - у меня уже возник диссонанс: я должна была читать про то, как «я» постигаю премудрости в новом городе. Но это была не я! Это не мои мысли, не мои…

Сьогодні мої одинадцятикласники запитали, чи всі твори Миколи Хвильового такі. І от які - такі - це обговорення викликало найбільший ажіотаж. Ця новела, як і відома всім "Я(Романтика)", теж про революцію, але дещо з іншого ракурсу - з точки зору жінки. Власне, про неї, революційну жінку пише автор як теж про "роздвоєну" особистість. З одного боку вона - звичайна дівчина, яких тисячі. Те ж кохання, ті ж трагедії. Усе, як у інших. З іншого - одяг кольору хакі, поголена голова і капелюшок з п’ятикутною зіркою.

І нарешті - чоботи

- великі, не за розміром, тож і викликають аналогію з улюбленим з дитинства котом у чоботях. Та вона не така м’яка та ніжна. Вона - залізна жінка революції, і цим усе сказано. Микола Хвильовий використовує один із улюблених своїх прийомів - контраст - для змалювання…

Эта новелла дала мне понять, что Хвылевой невероятно талантлив. Как же он умеет передавать то эмоциональное напряжение, переживания, психологическое давление... Новелла производит неизгладимое впечатление, поскольку то, что в ней изображено, не оставит равнодушным никого. Столкновение фанатизма и гуманизма, покорности и человечности, идеологии и морали... Ничто не может быть оправданием убийства собственной матери. Это факт.

Що це: дійсність чи галюцинація? Але це була дійсність: справжня життьова дійсність - хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.

Не надо много слов. Я не хочу говорить, я хочу прочувствовать.

Поток сознания. Жизнь в крепком объятии сплелась со смертью; их поцелуй невозможно разъединить; и непонятно, что это - горячая страсть или холодное небытие.

Очень сильно. Очень больно. Очень невозможно и непостижимо. Очень мама. Очень сын. Очень чекист. Очень человек. Очень Мария. Очень выстрел. Очень коммуна. Очень убийство.

Очень смерть. Очень солнце.

Очень солнце. Очень тьма.

Мама, мама, мама... Долг, долг, долг... Андрюша, Тагабат, дегенерат и я.

Романтика.........

Романтик........

Романти.......

Романт......

Роман.....

Рома....

Ром...

Ро..

Р.

Я?

Ох. Ця новела мене вбила. Пронизала як ножем своєю розв'язкою. Ми ще отримали творче завдання, написати щось в подібному стилі. З цього народилася моя особиста новела "Я (Пам'ять)". А те, що так надихає, не може бути оцінено низько.

Очень сильная новелла про слабого человека, который ради своего служебного положения убивает свою мать (будучи чекистом, получает список людей, приговоренных к расстрелу, в числе которых и его мать). При этом его сильно терзает совесть, сомнение и страх, вплоть до галлюцинаций. Тем не менее, он оказался слабее своих "сторожів душі", доктора Тагабата и "дегенерата", которые, в отличие от него, совсем не задумывались о происходящем.

История повествует о событиях революции и переход в фанатизм. Жестокая и сложная тема, как по мне.

Легко читается слог автора, но тема просто ужасная. Кошмары, что происходят в этой новелле заставляют почувствовать отвращение и неприязнь к людям. Особенно отвратительная концовка. Действия персонажа настолько поразили, что появилась ненависть к нему. Сюжет интересный, да. Методы, что используют люди - просто невыносимо читать об этом. Много смертей, которые делают наши, человеческие, руки. Вся надежда была в главном герое, но неожиданно его решение просто всё перечеркнуло. Идея достаточно хорошая, подана так же на высоте, но сама тема... Не могу о таком читать. Это ужасно.

Новелле поставила 3/5. Не могу читать о исторических фактах и событиях, где происходят убийства за просто так, уж…

Будем говорить в настоящем времени. Ноябрь 2014 года. Я сижу в университете, в зале периодики. У меня окно, ибо расписание в этом семестре составлено через то место, на которое все обычно находят приключения, на котором сидят и которым думают. В моих руках электронная книга. На дворе пятница, а значит, впереди шестая пара. Предмет - история украинской литературы. А тема - эта новелла и ряд других этого же автора. Поймите меня правильно, я люблю экспрессионизм и имприссионизм в литературе, но проблема в том, что конкретно эта история мне совершенно не понравилась. И ее отмороженная героиня тоже. А за практику тогда оценка была максимальная, хоть впечатления у меня были от этой истории неприятные. Вообще у Хвильового мне только "Я:Романтика" нравится.

Дана новела Хвильового направлена не лише на висвітлення безглуздої жорстокості людей у певних ситуаціях, пріоритету людини над будь-якою ідеологією, а й присвячена рятуванню душі людської.

Головна дійова особа твору (героєм його назвати неможливо) занапастив свою душу занапастивши життя інших. Однак було дещо, що ще тримало в ньому часточку світла, і його чекав останній, найважливіший бій в його житті.

Оповідачем виступає саме ця особа і трагедія полягає у її неспроможності врятувати свою душу, своє Я.

Не дивно, що «Я (Романтика)» має присвяту «Цвітові яблуні», адже «Цвіт яблуні» - твір Коцюбинського, який має спільну із «Я (Романтика)» ідею, схожу внутрішню боротьбу людини, хоча, звісно, дуже різниться ступенем душевного занепаду дійових осіб.

Якщо коротко, то гуманізм – ось головна ідея…

Это произведение идёт по школьной программе, которая мне не очень нравится. Мне вообще кажется, что нет человека который любил хоть большую часть школьной программы. И если бы ее не было в ЗНО, я бы никогда не встретилась с этой новеллой. Я не очень люблю истории о военном времени и о чекистах и опять же дело в моем чувстве справедливости о котором в те годы, кажется никто не слышал. Мне совершенно не понравился главный герой. Радует только то, что его за все, что он сделал, хоть немного мучает совесть. Правда под конец я все же надеялась на то, что он одумается, что разум и чувство сострадания возьмёт вверх. Но нет же. Только задуматься, как тогда люди были ослеплены каким-то непонятным долгом перед родиной. Какая цена тогда была жизни человека, если превыше ее стояла идея государства.…

Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.

Наверное, более личной для меня повести просто нет. Ее я перечитываю тогда, когда боль в душе начинает немного затихать и я понимаю, что почти готова принять преступления советов. До сих пор помню свои первые впечатления и мокрую подушку после, помню вопли мамы одноклассницы, что такие книги нельзя давать детям. Можно и нужно. Она выбивает все ненастоящее, все лишнее, но берет свою плату более чем сполна, оставляя тупую боль в душе. Она вскрывает душу чекиста,

…І тоді я горів у вогні фанатизму й чітко відбивав кроки по північній дорозі.

оставляя кровавые следы, паралельно вскрывая и душу читателя, показывая истинного тебя. Злую, взвинченную, не принимающую полумер меня или слабовольную истеричку, чья…

Я взагалі дуже люблю українську літературу трагічної доби "Ростріляного відродження". Щось є в цій епосі таке, що змушує читати знову і знову Хвильового, Підмогильного,Телігу... Люди, мрії яких розбилися об червоні крила революції і цього разу всі вони зібралися в межах санаторійної зони. Миколи Хвильовий вже не вперше зачіпає тему революції, зайвої людини, зруйнованих мрій про "загірню комуну" і в своїй повісті розповідає про не одну знівечену своїм часом людську долю, котрі об*єднані розчаруванням та знаходиться у замкнутому просторі, що ніби уособлює ці саму приреченість. Віра в партію, в революцію на той час дуже міняла свідомість людей і багато з них ставали на межу життя і смерті. В "Саанаторійні зоні" ми бачимо різностороннє життя пореволюційної доби: кохання, зрада, гнів,…

Читая эту новеллу, у меня в голове крутились картинки казненных военным "судом" людей. Хорошо что мы живем во времена после Второй Мировой, потому что период двух войн и года между ними были одними из ужаснейших периодов европейской истории. Еще в голову мне приходит только период религиозных войн, особенно война 1618-1648 гг., известная как Тридцатилетняя. Эти периоды имеют одну особенность. Идея, нагнетенная к абсурду, взрывала Европу. А потом тишина. В Новое время это была религия, в 19-20 вв. это идея нации. Вспомните года после религиозных войн, расцвет Просвещения, Руссо, Вольтер, Бетховен, Гёте, путешествия в отдаленные концы мира авантюристов-безумцев, развитие техники во всех направлениях, отмена многих средневековых пережитков, относительное спокойствие в Европе. Потом…