Катерина Калитко — новинки

Книжка містить чотирнадять есе семи українських та семи німецьких сучасних літераторів і покликана зберегти думки, переконання, позиції, оцінки та художній аналіз життя і творчості Пауля Целана – одного із найзнаковіших німецькомовних поетів минулого століття. Написані різними поетами із різних країн, есе перегукуються між собою, підхоплюють раніше озвучену думку, продовжують її та поглиблюють. Зібрані під однією обкладинкою, ці тексти відображають сприйняття Пауля Целана літераторами ХХІ століття, через 50 років після смерті поета. Есе для антології були написані в рамках проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» такими…

Портрет української жінки частіше визначає те, про що вона мовчить, ніж те, про що говорить. Та без досвіду цього мовчання не було би голосу, що звучить у цій збірці. Голосу, що обстоює право щиро мовити про гостре горе, поколіннєві травми, стереотипи та архетипи, корені в пекучому ґрунті, відвагу любові й розчарування порожнечею поза масками. Не ззираючись на закиди в надмірній відвертості чи колючості, в надриві й темноті. Бо тільки так і залишаються собою &ndas

Нова книжка Катерини Калитко – дуже суцільна: всуціль верліброва історія, розказана на одному довгому подиху. Про кордони свого, які неодмінно впізнаєш і будеш готовий захищати – а вони захистять тебе самим цим упізнаванням. Про уміння жити з власними шрамами, про сирітство серед рідних, про металевий запах зброї вночі. Про повітря, в якому розчинений час. Про смак мови, яка опікає язика й піднебіння, коли різко ковтаєш її, справжню.

Земля Загублених щодня дрейфує морями альтернативної географії строго паралельно із нашою щоденною, звичною географією. Земля Загублених виникла для того, щоб надто інші люди, витіснені з «нормального» світу, мали куди піти. Виросла з потреби в укритті та оперті. Вона перероджується і розростається щоразу, коли черговий інакший переживає свою відкинутість, і тому постійно оточена водою, як ембріон. Тому й усі неймовірно різні люди цього малого світу — так чи інакше родичі, так чи інакше повторюють долі одне одного. Ця книжка в ритмі дихання — про них. Кожна історія — як міст через воду, щоб пройти і навчитися дихати в унісон з іншими.

Ця книжка – як вино зі зболеної лози, пророслої на суворому ґрунті – про те, як тривожно дихається у спустошеному й виснаженому домі, про те, як тяжко він віднаходиться й гостро відчувається. Ці вірші – як те саме терпке вино – із землі, крові й повітря. Вони – про потребу жити й дихати, боятися й радіти, втрачати і створювати, про вміння цінувати біль за те найживіше, що він приносить із собою. Про те, що всі ми хочемо й повинні відшукати Дім, а в ньому – себе та своє терпке життя.

Ця книжка - дитина великого мовчання, яке панує, наприклад, на глибині під товщею води, коли нагорі здіймається буря. І внутрішньої наповненості. І цілковито іншого смакування мови. Тому порти й міські вулиці у ній відкриваються, як бруньки, випускаючи назовні листя нового дихання, кожна водна поверхня - дзеркало, в якому шукаєш нове обличчя, а кордони рухомі, як лінія припливу. І ще вона - у певному сенсі перша.

Первая книга прозы уже зарекомендовавшей себя в современной украинской литературе Катерины Калитко. Простые истории жизни, любви, человеческих отношений, на примере которых исследуется полная картина мира. Какими дорогами мы ходим, какими чувствами руководствуемся, кого пытаемся изобразить, и кого при этом обманываем. Раскладывая по полочкам свою жизнь, пытаясь разобраться в её устройстве, сможем ли мы снова сделать её цельной, останемся ли мы такими, как были? Лирические, глубокие произведения молодой писательницы затрагивают самое сокровенное в наших душах.