Величезні зали-склепи. Суворі бібліотекарки в пухових хустках, мов цербери, сумлінно стежать, щоб ніхто не порушував тишу. Змінюються епохи, цивілізація по спіралі рухається за визначеною траєкторією, і тільки в бібліотеці нічого століттями не змінюється.
Так може здаватися читачеві, який ні разу не порушував правила, не загинав сторінку в книжці, не засинав на лавочці в коридорі. Бо якщо заглянути за ширму, раптом виявиться, що бібліотекарки закохуються, встрягають у пригоди, конкурують за читача, вигадують небилиці одне про одного. І навіть інколи ламають ребра. Своєму директорові. Молодому і хтивому. Але що таке одне зламане ребро порівняно з тим, що трапиться з усіма іншими бібліотекарями цієї диво-установи!
