Тигролови

Мої шкільні роки пройшли ще під світлом "щасливої" радянської дійсності і я не мав змоги планово прочитати "Тигроловів". Прочитавши анотацію до книги, очікував чогось на зразок "Залишенця", просякнутого чи то надмірним патріотизмом, чи то ненавистю до "москалів". Та був приємно здивований романтичною історією, вплетеною у жорстоку тогочасну реальність. Крім цього, це один з небагатьох доволі цікавих творів, які розширили мій географічний світогляд.

Нашла старую-старую запись из дневника о времени прочтения этого, эм... творения.

"Цитата из "Тигроловов":

"Григорій вголос промовив: «— Так... Ну, все, таваріщ слєдоватєль! Все! — І важко задихав.— Кінчаю слідство...— І підніс голос, повільно, грізно: — Тут... я тобі... й рев, тут я тобі й трибунал!» — Підкинув гвинтівку і вистрелив. Другий кинувся тікати до лісу, потім обернувся і вистрілив із пістолета. Довелося Григорієві його застрелити. Потім він написав на снігу: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. Аза що — цей пес сам знає». Зробив це, щоб нікому не довелося відповідати за вчинене ним. "

Невольник чести, черт побери! Написал ПРИЗНАНИЕ НА СНЕГУ в Тайге... Детский сад... Мать, что тут скажешь?! Ну зачем так утруждаться - можно было написать пальцем в воздухе, или…

Так, так, так. Ну, що можна написати цьому твору, навіть не знаю, не знаю. Напевно, почну я с того, що скажу, що мені цей твір, ну, не дуже сподобався. Так, я зловил сюжет. Так, зрозумів головну суть. Так, я виніс деякі уроки. Так, написано чудово, ні, навіть пречудово. Але, але ... АЛЕ, не переварив, я його у своїй голові, не мій це стиль. У 9 класі, я його не читав, а тільки фільм дивився, і все. Фільм мені сподобався, що я його потім ще раз подивися. Але ось вирішив прочитати, не пройшло й 2 років, як бах, взяв і почав читати. І не зовсім те, я, уявляв, коли читав, не зовсім те, ось і все. Але це трохи, я думаю, не зрозуміло і тому напишу, що довго читалося, нудно, я сказав би, дуже нудно, опис природи, не для мене, не мій смак, не мій. Критикувати власну література, то я важаю, Гріх,…

Я пишу двома мовами, бо цей твір, як і особистість його автора того варті.

Коли я вперше прочитала вірші 18-20річного І.Багряного, була приголомшена їх глибиною та вишуканістю, не часто властивою такій молодій людині. Але, тут має бути не про це. Чи - про це? Бо проза Багряного - це не просто проза. Це поетичний вихор від пружності, насиченості, темпу якого захоплює дух. Незрівнянної краси слова, їх конструкції та обороти несуть собою жахливий зміст: недавня кривава совєтська історія часів сталінських репресій постає потягом-драконом, і далі, далі, через дзівнкі прозорі ночі сибірської тайги аж до Далекого Сходу, де відбував заслання сам автор; зі всіма прівелеями ЗК, стільки разів описаними потому. Солженіценим, Варламовим,.. багатьма... Але ж - потому! Роман "Тигролови" написаний у…

читая "Тигроловов" после "Сада Гетсиманського" впечатлилась не так сильно, но, тем не менее, книга понравилась. Перечитывать планирую, как и многие книги из списка. Надеюсь, в будущем Багряного "сохранят" в школьной программе. Достойнейший украинский автор, его книги я до сих пор вспоминаю с любовью.

Очень интересная книга. Даже не книга,"песнь жизни", вот так наверное будет точнее. Здесь нет описания лагерного быта,пыток и выживания в нечеловеческих условиях. Это скорее борьба человека со смертью за свободу и жизнь. Ведь только потеряв свободу,человек начинает ценить её.
Каким красивым языком написана книга,быт людей живущих в тайге,описание природы, всё на высшем уровне!

Є такі історії, після яких залишаєшся з почуттям, що я його можу описати як “порожнеча, що переповнює”. Всі думки відступають перед натиском емоцій. В такі моменти справді відчуваєш життя. Тигролови збуджують в мені саме це і ще більше.

Твір наповнений моментами, де сльози навертались на очі. Тяжка доля нації й несправедливо засуджені, що їх відправили на інший кінець світу, геть від Батьківщини. Щире кохання і те, на що можна піти заради наших коханих. Відданість братів наших менших, що без вагань віддадуть своє життя. Людська воля і дух, що можуть палати найяскравішим полум’ям, якщо продовжуєш боротись.

Намагаюсь згадати, що я відчував, читаючи книгу у школі. Вона точне не викликала саме таких емоцій, бо це було до початку війни. Водночас шкода і ні: ще не було страху, що таке взагалі…