Отзывы о книге Маруся

Українська сентиментальна повість. Явище виняткове в історії нашої літератури. Історія кохання - нещасливого, бо й жанр зобов’язує, - написана на спір, у кращих традиціях християнського світогляду. Маруся - ідеальна дочка ідеальних батьків Наума та Насті Дротів, які підкоряють своє життя Богові, вірі, служінню святій церкві. Богобоязна, покірна, слухняна, чесна. Маруся - ідеальна кохана, вірна дівчина ідеального парубка-свитника Василя, який заради кохання готовий на все. Нещасна їхня доля, різноманітні переживання змальовані в повісті докладно, якось ніби душевно. Автор знайомить читача з традиціями та обрядами українців, зокрема з обрядодіями, що пов’язані зі сватанням, весіллям та похованням. Детальні описи вбрання героїв оживляють персонажів, і вже бачиш, як танцює нестримна Олена Кубраківна, як вбирається Маруся на зустріч із своїм Василечком, і... як в останній путь збирають Марусечку.

Я не прихильниця сентиментально-романтичних творів, але повість "Маруся" щиро вразила та здивувала мене. Саме вона надихнула читати далі українських класиків. Але, на мою думку, давати читати таку книжку дітям в 9 класі зарано. Вона, скоріше, підходить для читання в 11 класі або ж в університеті. В 13-14 років важко зрозуміти мотиви та переживання персонажів. Повість "Маруся" - скарбниця народних звичаїв, весільних та похоронних обрядів з гарним сюжетом та прекрасними персонажами. Тим, хто захоплюється українським або сільським побутом вона обов'язково сподобається.

Що ж, якщо відкинути сучасні мірки, по котрим, що Маруся, що Василь - Мері Сью чистої води, то це було ніжно. Така собі трагічна історія кохання, де можна й посумувати, що воно так склалося. Але хочеться виділити пару деталей, що сподобалися особливо:

• Нам показано ритуали сватання та поховання. І описано усе детально, навіть дуже. Цікаво було з цим познайомитися.
• Наум та Настя Дрот - батьки Марусі. Вони - чудова така рамка. З них історія починається, їми ж і закінчується. До того ж, вони дійсно розумні і батьки, і люди.

Вся украинская литература печальная. Вся. И вот когла я начала читать эту книгу, я подумала, что эта - исключение. Началось все набожно, будто Бог помогает.. а почему он Марусе не помог? Она же была верующей. И еще когда Наум пришел, увидел, что она больная и тут... нет, он не начал что-то делать, он начал молиться. Может, он бы смог помочь! Нельщя всегда покладываться на Бога, надо делать что-то! И, просто интересно, как от того, что девушка попала под дождь, у нее колит в левом боку? Ну я конечно не врач, но все равно. И все эти сцены, где нормальный, здоровый парень рыдает...даже если настоящий мужчина чего-то хочет, он не рыдает и не целует ноги отца дочери! Это как-то не по мужественному. Но вообще не самое худшее, что я читала из украинской литературы..

Вот так бывает живешь, ни горя, ни счастья не знаешь, а потом судьба возьми в один миг и свяжи два сердца крепким узлом любви. Да только не всем дается такое благо за просто так, иногда за светлую минуту приходится платить слишком великую цену.

Контраст между первой половиной романа и второй невероятно разительный. Если на старте переполняют положительные эмоции (свадьба, танцы, знакомство и влюбленность главных героев), то на финише читатель погружается в омут отчаяния.

Поразительно, на сколько все же сильна была в те времена вера в Бога, что даже самое страшное горе не могло заставить людей опустить руки.

Хотя все эти обычаи, когда приходили какие-то прохожие старики и сватали молодую, для меня такая дикость. Интересно было понаблюдать за старыми традициями.

Ни смотря на мрачность этого романа, послевкусие после прочтения приятное.