Читаєш цю публіцистичну статтю російського символіста про духовну кризу кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя і мимоволі згадується українське політичне сьогодення. І тоді, й тепер – гостра потреба революції – не зовнішнього протистояння «проти плоті і крові», а перевороту в душах і умах людей.
Д. Мережковський цей процес викладає у його логічній послідовності, забігаючи далеко наперед і передбачаючи наслідки явних йому тенденцій. Ми ж не просто мусимо докласти зусиль для його здійснення, а вже є свідками та учасниками реалізації цього перевороту. Тому спробуємо разом з російським публіцистом простежити усі етапи перебігу революції розуму(гідності у випадку нашому).
Сучасне йому суспільство потонуло у хвилях позитивізму – філософії тілесного комфорту та спокою, абсолютизації земного буття; та його російському варіанті – самодержавстві та російському православ’ї, у якому
«архиереи наши так взгнузданы, что куда хошь поведи».
Клас, а точніше, спосіб мислення, який у ньому переважає, Д. Мережковський називає «міщанством», вкладаючи у це слово максимум негативу, більшим за який може бути хіба що непримиренне ставлення до його крайнього прояву – «хамства». Це – клас людей, матеріально благополучних, не в тому розумінні, що купаються в розкошах, а в тому, що задовольняються «чечевичной похлебкой умеренной сытости»; проте примітивних, посередніх, сірої маси –
«толпы сплоченной посредственности(conglomerated mediacrity) <…> толпы без невежества, но и без образования»
, як цитує Д. Мережковський герценівське бачення цього явища.
Такий натовп хоче задавати тон життю не лише однієї країни, а й континентів та цілої світової спільноти. Він не знає Божого дару свободи, яка за висловом письменника може претендувати на ще одне ім’я для Всевишнього; є повністю вкоріненим у рабстві, а рабство – в ньому.
Каже Д. Мережковський:
«Одного бойтесь – рабства, и худшего из всех рабств – мещанства, и худшего из всех мещанств – хамства, ибо воцарившейся раб и есть хам, а воцарившейся хам и есть черт – уже не старый, фантастический, а новый, реальный черт, действительно страшный, страшнее, чем его малюют».
З цієї фрази найбільш доречно буде перейти на сучасний стан речей. Хамів у наші дні, у нашій державі дійсно не бракує. «Грядущий Хам», про якого пророкує письменник у своїй статті, - реалія сьогодення. Він позначає не просто якусь одну особу чи групу осіб, а спосіб мислення мас, якого ще не всі позбулися від радянських часів з їхньою «чечевичной похлебкой умеренной сытости» в ролі основного(і єдиного) аргумента на свою користь.
Інша проблема – позитивізм, «обмельчение христианства» як основа світогляду багатьох. Ніби й сповідуються істинні цінності, проте всі вони існують у площині видимого світу, відкидаючи те, що знаходиться за його межами. Слідуючи за ними, суспільство ніколи не досягне Бога, відповідно і свободи, а швидше заперечить їх. Зате інтелігенція, яка покликана іти на чолі народу, роздуває своє самолюбство і марнославство вивченням пустих, популярних для свого часу доктрин, - всеможливих «ізмів» у часи Д. Мережковського(нігілізму, матеріалізму, ідеалізму, реалізму, марксизму) та епатажно-революційних за своєю формою вчень епохи постмодернізму.
Д. Мережковський, пишучи «Грядущого Хама», перебував на часовому суспільному роздоріжжі – чітко бачив духовну кризу довкола себе, усвідомлював можливість її поглиблення та потребу перевороту у головах мас, але точно не міг сказати, що із цього вийде.
У його Хама три обличчя: самодержавство, російське православ’я, різноманітні лжевчення, які засмічують розум інтелігенції. «Эти три начала духовного мещанства соединились против трех начал духовного благородства: против земли, народа – живой плоти, против церкви – живой души, против интеллигенции – живого духа». Усі ці три компоненти з певними своїми часовими особливостями загрожують тепер і Україні.
Д. Мережковський, ще не бачачи процесу виходу своїх сучасників з духовної кризи, подає власний план її розв’язання:
«Для того, чтобы, в свою очередь, три начала духовного благородства могли соединиться против трех начал духовного рабства и хамства – нужна общая идея, которая соединила бы интеллигенцию, церковь и народ».
Ми ж є не просто свідками такої ідеї, а вже самого єднання як її наслідку, яке пророкує публіцист. Усі: інтелігенція, церква, народ стоять зараз на Євромайдані, відстоюючи свободу, гідність, ціною власної крові кидаючи виклик рабству і хамству.
Але це – лише зовнішні, суспільні прояви. Основою внутрішньої революції свободи Д. Мережковський бачить Христа та істинну віру в Нього. Вона є тією ідеєю, яка здатна об’єднати і створити новий вільний народ. Хай би скільки завгодно боролися проти релігії носії прогресивних вчень, які заперечували Бога, серед інтелігенції на зламі ХІХ – ХХ ст. та радянські ідеологи не в такому вже далекому від нас минулому, але заклик:
«Не против Христа, а со Христом – к свободе»
повинен стати дороговказом для тих, хто бореться за національне щастя. Без Христа свобода втрачає своє істинне значення, підмінюючись свавіллям нігілістів чи анархістів та уярмленням народу на користь комуністичної партії. А слова, якими закінчується стаття, повинні у кожного вселяти певність та надію:
«Хама грядущего победит лишь грядущий Христос»
.
7 понравилось