Цитаты из книги Swann

Фактам недоступен мир наших верований – не они их породили, не они и разрушают их.

Наружный облик человека есть порождение наших мыслей о нем.

... повторять то, что думают все, является в политике признаком не слабости, а силы.

"...наружный облик человека есть порождение наших мыслей о нем. <...> Мы дополняем его обличье теми представлениями, какие у нас уже сложились..."

Быть может, неподвижность предметов, окружающих нас, навязана им нашей уверенностью, что это именно они, а не какие-нибудь другие предметы, неподвижностью нашей мысли по отношению к ним.

Она даже спрашивала, в котором часу обедают мои родители, как будто я еще это помнил, как будто я не так уже сильно влюбился и в состоянии был отдать себе отчет, утратил я аппетит или голоден, как будто в опустошенной моей памяти еще хранились образы моих домашних, а в омертвевшем желудке - ощущение обеда.

Сторона Мезеглиза, с ее сиренью, боярышником, васильками, маками, яблонями, сторона Германта, с ее рекой, кишевшей головастиками, ее кувшинками и лютиками, навсегда остались для меня местами, где я хотел бы жить, требуя только, чтобы можно было ходить на рыбную ловлю, кататься в лодке, видеть развалины готических укреплений и находить среди хлебов, как Сент-Андре-де-Шан, какую-нибудь монументальную сельскую церковь, золотистую как скирда пшеницы.

Но однажды визит Свана, прервавший мое чтение, и сделанное им замечание о совсем новом для меня авторе, Берготе, книгу которого я как раз в то время читал, привели к тому, что, долгое время спустя, образ одной из женщин, составлявших предмет моих мечтаний, стал рисоваться перед моими глазами уже не на фоне стены, увитой гирляндами фиолетовых цветов, а на совсем другом фоне, на фоне портала готического собора.

"Хто здатний жити для самого себе-правда,це мистці,а я давно переконав себе,що ніколи не стану мистцем,-той має жити для себе;отож-бо,дружба-це звільнення від цього обов'язку,самозречення".

"Назви предметів завжди відповідають розумовим уявленням,які не мають нічого спільного з нашими правдивими враженнями і змушують нас з вражень усувати усе,що цього уявлення не стосується".

"Мабуть,нема такого вчинку,зробленого нами в цей час,якого б не хотілося пізніше зректися.Та,навпаки,ми мали б шкодувати,що нам уже бракує тієї спонтанности,яка нами керувала.Згодом ми бачимо речі практичніше,достоту так само,як бачить решта суспільства,але молодість-це єдина пора,коли ми чогось та навчаємося".

"Людина не зовсім щира,коли запевняє,що їй ніколи вже не захочеться бачити коханої,але вона не зовсім щира і коли запевняє,що їй хочеться її бачити".

"Коли ми кохаємо,кохання наше таке велике,що не вміщається в нас геть усе;воно променіє до коханої істоти,натикається на неї,як на заваду,завада перепиняє кохання і відкидає його назад,і ось цей відбитий удар власної нашої жаги ми і йменуємо почуттям коханої,і вона,ця жага,чарує нас дужче,ніж при випроміненні,бо ми вже не тямимо,що вона йде від нас".

"Про те,що таке-то місце Берма зіграла геніально,люди дізнаються через тиждень,із рецензії,або здогадуються миттю,з оплесків у партері.Проте властиве юрмі щире відчуття збивають на манівці безліч помилкових відчуттів,і тому юрба била в долоні здебільшого даремно,до того ж,цей грім оплесків механічно викликався попередніми,-так море,збурене штормом,жене й жене вали,хоча вітер ущух".

"...Коли ми когось кохаємо,то ми вже нікого більше не кохаємо...".

"Адже часто в одну пору року заблукує день з іншої пори,і він миттю переносить нас у ту пору,змушує нас жити її почуттями,прагнучи властивих їй утіх,обриває нитку мріянь і то передчасно,то з запізненням уклеює свій вирваний аркушик до рясного на вклейки календаря Щастя".

"А відомо,що хворі,виведені з рівноваги своєю залежністю від постулату,що чим більше вони шануватимуться,тим рідше матимуть загострення,забирають собі в голову,що зможуть безкарно робити все,що заманеться(і що їм зазвичай шкодить),коли тільки здадуться на ласку якоїсь могутньої істоти,що не вимагаючи жодного зусилля з їхнього боку,одним якимось закляттям чи піґулками знову поставить їх на ноги."