Отзывы о книге Несказане

Книга начинается двумя далекими от романтизма и оптимизма словами. История захватывает своей реальностью и сюжетом. Читается легко. События разворачиваются в одной обычной семье. Где у каждого человека свои комплексы, мечты, переживания, которые по тем или иным причинам не могут реализоваться. Это произведение показывает какими могут быть последствия того,когда родителям кажется,что они знают лучше, что нужно их детям. Вывернутая наизнанку история одной семьи в которой нет "взрослых", но есть одинокие,не реализовавшиеся, отчаявшиеся дети.

Осторожно, возможен спойлер! Герои этой книги изначально, явно или не очень, не похожи на других, и это оставляет неизгладимый отпечаток на всю их жизнь, на их мысли, поступки. Кто-то из них будет всю жизнь продираться сквозь неприятие, удивленные взгляды и насмешки, только бы хоть немного почувствовать себя таким же, как все. Другие будет скрываться за показными поступками, создавая типичный образ, боясь выдать свою истинную суть.

Это - одна часть трагичной истории героев этой книги. А другая – страх потери, потери мечты, любимого человека, веры.

Самое ужасное для любого родителя – это смерть ребенка. Любимого ребенка. Никто со стороны никогда не сможет до конца представить, как это тяжело, сколько сил нужно, чтобы продолжать жить с этим. Еще страшнее может быть понимание того, что вместе с этой трагедией рушатся все те надежды, которые были возложены на будущее этого ребенка, всё то, что не сложилось, не сбылось у самих взрослых.

Тем не менее, автор, - о чудо! - находит ту соломинку, которая вытягивают всю эту тяжелую историю и их героев к тому шансу, который есть всегда, стоит лишь внимательно осмотреться по сторонам, увидеть наконец то, что раньше не замечал, и вспомнить, что еще остается ценного в жизни.

Потеряй, а потом найди. Хорошо, если у тебя будет этот шанс – найти. Постарайся его не упустить.

Швидка книжка, прочитана за кілька годин, і вона мене зачепила, але дивна річ - пройшло кілька днів, і мені треба напружитися, щоб згадати, про що вона. Читала російською з телефона, і знову запізно побачила, що є український переклад.

Є сім'я, на перший погляд нічого особливого, крім того, що тато - китаєць, але хіба це дивина для Америки? Тато, мама, троє діток. Одної ночі старша дівчинка зникає, згодом її знаходять мертвою. І автор починає як під лупою розглядати кожного члена сім'ї, і виявляється, що в такій дружній великій сім'ї всі вони - дуже самотні і відсторонені. У кожного з них своє уявлення про щастя і точок дотику практично немає.

Мати зробила все, щоб утекти від своєї матері-домогосподарки, щоб отримати освіту і стати лікарем. Щоб бути не як усі, щоб вирізнятися. Але вагітності і материнство забрали в неї цю можливість і врешті вона стала тим, чого все життя страшилася. Вона вирішила будь-що не позбавити свою старшу доньку цієї можливості. Все життя Лідії виявилося підпорядкованим одній високій цілі. Але чи треба було це Лідії?

Батько - китаєць. Відрізняється від усіх і все життя поклав, щоб не відрізнятися, щоб бути як усі, а ще - щоб вибратися зі злиднів і чогось досягти. Він і через багато років не може зрозуміти, чому його дружина звернула на нього увагу, чому закохалася і врешті вийшла за нього заміж. Він теж хотів досягти великого, але досяг лише посади викладача, де весь час розказує про індіанців. І він розуміє, що хотів більшого, і теж цим мучиться. Хоча прочитавши його історію, ми розуміємо: він чудовий і незвичайний, і якби він зміг подолати комплекси, він міг би стільки всього досягти.

Старший хлопчик Нет і молодша Ханна ростуть в тіні Лідії. Батьки не помічають ні Нетової обдарованості і успіхів у фізиці, і навіть його вступ до коледжу проходить непоміченим; а Ханна взагалі небажана, закинута дитина, і батькам, і старшим дітям завжди не до неї.

І Лідія, до якої стільки вимог, у очах батьків вона - вже доросла, лікар, успішна, і за цим вони не бачать її самої, тої сором'язливої дівчинки, яка ні з ким не може поділитися своїм сокровенним, не має подруг і друзів, і вона не знає, як зізнатися батькам, що вона не тягне шкільну програму, і що не дуже хоче бути лікарем. А тут ще і Нет через кілька днів покине її, і вона залишиться зовсім одна.

Поступово, сторінка за сторінкою, ми дізнаємося історію кожного члена сім'ї, його таємниці і особливості. І всіх розумієш, все зрозуміло, але Лідію вже не повернеш, і всім треба вчитися з цим жити.

Хоч і коротка книга, і описані в ній трагічні події, але вона життєствердна, і після останньої сторінки залишаєшся з думкою, що їх всіх чекають зміни в житті. І це послання нам - скільки б не було років читачу, варто задуматися: а чи ти на своєму місці? Чи це те, чого ти хотів з дитинства? Ще є шанс повернути своє життя в інше русло.

На черзі вже друга книжка Селести, буду читати.

Порой смотришь на какую-нибудь семью и думаешь, что все понимаешь о их жизни, ведь они как на ладошке, как на картинке - вот папа ходит на работу, а дети в школу, их всех в большом уютном доме ждет вечером мама с горячим ужином. Семья образцовая: никакого насилия в семье, никаких трагедий, на самом деле любимые дети и родители. И все хорошо, только никто не знает, что у каждого на душе. И вдруг раз.. и нет больше девочки в этом мире. Что произошло, кто виноват? Она умерла, ее не вернуть. И нет больше и ее семьи, она распалась на молекулы. Может и получится у них жить дальше, но никогда не будет их жизнь полноценной. Лидия мертва. Она ушла, захватив с собой и куски их жизней, вырвав их с мясом, обнажив все их комплексы, беды, печали. Что случилось с ней на самом деле, поймет ли, узнает ли кто из них? Мне кажется, книга о том, как важно если не уметь, то хотя бы очень стараться слышать друг друга, особенно то, что не было сказано. Важно замечать своих близких, всех до единого, ценить каждого таким, какой он есть, важно поддержать его в том, что ему необходимо, а не в том, что ты сам себе придумал.

▪ Для меня это первая книга, которая за обложкой смерти скрывает другое. Любовные линии с примесью детектива, принижение азиатской расы, несбыточные мечты родителей, которые проицируются на детях, вечная борьба за первенство братьев и сестер… а что же главное? Все, чего не сказала Лидия. Все, чего не говорит подросток, который обижен на родителей. ▪ В книге нет «я» истории — главы ведутся разными персонажами. Читатель весь рассказ копается в грязном белье семьи Ли. Больше внимание уделяется прошлому и жизни после смерти Лидии. Мне даже понравилось, что о героине узнаем не от неё. Читатель сам составит портрет девушки, исходя из прошлого семьи. Переживания героев и их терзания разрывают сердце. «Почему я не сказала слова любви?» — этим вопросом задаются все, кто знал умершую девушку. После прочтения романа хочется подойти к близким, обнять их и сказать слова благодарности. Каждому следует больше времени уделять семье, чтобы не было недосказанности.