Цитаты из книги Последний бриллиант миледи

• Це теж нічого, - міркував він, - хоча, зрештою... Все пустеля...

...Ми намагаємося систематизувати світ, привести його до спільного знаменника. І мільйони людей, як зомбі, повторюють за нами, що море - "смарагдове", а пшениця - "золота". Хіба це не злочин? Ми народжуємо духовних дальтоніків. Істина завжди залишається поза межами свідомості...

Ты говоришь со мной лучше, когда тебя нет. Люди вообще говорят друг с другом лучше, когда молчат.

Що ти можеш знати про кохання до прірви?

Життя, мабуть, не варте того, щоб перетворювати його на літературу. Це все одно, що зблиск скляної скалки видавати за сяйво діаманта і змушувати публіку вірити в це.

Байдужість увійшла до їхнього життя, як входить старість - непомітно і надовго, до кінця днів.

Ти так солодко і тепло цілуєш зараз, що за заплющеними повіками я бачу зірки, кілька місяців, потім - червоні зиґзаґи, потім - гострі скалки кришталевої вази, яку розбив у дитинстві, а потім знову - тунель із місяців та зірок...

А ти здаєшся собі гіршою за всіх, тому що у тебе - все на язиці: і мед, і гірчиця, й отрута, і правда, і брехня. І все - водночас.