Протокол переговорів між членами ко місії, що далі іменуються Свідомими своєї відповідальності |СВ|, і Нордмарками, що далі іменуються Ні на що не здатними (ННЗ), записаний потаємним підслухувачем:
СВ: Не маєте ви, хлопці, в хребті ніякого заживку.
ННЗ: Не лише в хребті, а й у руках та в ногах.
СВ: Чи ви гадаєте, що в цьому світі хтось живе без зусиль?
ННЗ: Польові лілеї.
СВ: Тут немає лілей.
ННЗ: Чому ми не народилися в Лівані? Там люди зрозуміли б наші душі, душі лілей.
СВ: У Лівані? Як вам не соромно! Краще б запитали, навіщо ви взагалі народи лися.
ННЗ: Ми й питаємо це щодня. А ви пи таєте, навіщо народилися ви?
СВ: Це й так зрозуміло. І хіба ми маємо час на такі питання?
ННЗ: Ох, то нам треба розмірковувати ще й над вашим життям!
СВ: Але чому ви не працюєте?
ННЗ: Бо нам бракує надміру енергії, по чаткового поштовху, того невеличко го основного капіталу, що як відсотки дає вдоволення з праці. Нашою під валиною є нестаток, ми голодували протягом усього свого життя. Можете згодувати нам хоч по мішку жита, од наково ви не вгамуєте нашого успад кованого голоду.
СВ: Отже, ви ніколи не наберетеся сили. то й нема ніякого сенсу вам допома- гати. А тому ваше існування не ви правдане.
ННЗ: Так, нам доводиться існувати без ви правдання.
СВ: Як же минають ваші дні?
ННЗ: В роздумах. Про повітря, дорогу, де рева. 1 про долю гудзиків — щодня доводиться вгадувати, в якому вони гуморі. І про нудьгу — хтось-бо має і її досліджувати, дошукуватись до її природи й суті.
СВ: Ви — гальмо, що затримує поступ.
ННЗ: ...щоб він не занадто швидко мчав.
СВ: Ми хочемо збудувати концертну залу.
ННЗ: Дайте нам гармонію.
СВ: Ми хочемо організувати кафедру діа лектологічних досліджень.
ННЗ: Дайте краще нам ті речі, які нам по трібні щодня.
СВ: Нам доводиться витрачати великі гро ші на боротьбу з сухотами.
ННЗ: Забезпечте нас теплом.
СВ: Ви найзапекліші вороги культури.
ННЗ: А що то таке — культура?
СВ: Копання канав, так само, як і пое зія, — все, що залишає тривалий слід.
ННЗ: А звідки культурні люди знатимуть про свою велич, коли не матимуть нас, з ким би могли себе порівнюва ти? На кого ж би вони виливали свою вроджену погорду, як не на нас? Ко му б милосердні співчували, якби не було нас? Кому б потрібні були ваші досягнення?
СВ: Аби ж ви хоч так не плодилися! Не народжуйте стільки голодних і ні на що не здатних.
ННЗ: Життя дає стільки дітей, скільки тре ба, не питаючи, в кого вони народ жуються...
2 понравилось
