Цитаты из книги Перемагаючи долю

... ніщо так не надихає, як добрий приклад.

Хто боїться, у того в очах двоїться...

Китайці кажуть, що доля веде людину на шляхи, на яких вона стає сильнішою.

Проте доля є доля. Як прийдешній день - увечері піде у небуття і ніколи вже не повернеться.

Зло породжує ще більше зло, а добро навіть до ворога пом'якшує найжорстокіші серця...

Так по всьому краї височили високі й невисокі могили, де спочивали від жорстких баталій козаки, а душі їхні єдналися на небі. Кожен, хто віддав життя за сиріт і знедолених, дістав вінець від Бога і життя вічне.

Тепер полякам буде гаплик! Вони, як і нечиста сила, часнику дуже бояться: ще й нас не побачивши, відчують, як часник смердить, і або втечуть, або здохнуть!

... коли ворог за річкою, закидаємо його гичкою, а як ворог перед очі, то тікати ноги хочуть...

... попереду була невідомість, небезпека і можлива смерть, якось не було навіть думки про те, що радість знову прийде до нашої хати. Але Господь милосердний... Даючи нам скорботу, він завжди дає нам і радість. І часто радість буває більшою, ніж скорбота. Тільки треба витримати всі віпробування долі і не зневіритися! Вірити в перемогу добра над злом і допомагати добру перемагати зло. Ніхто не може стояти осторонь цієї битви, бо вона часто проходить і в нашиї серцях...

... Все навколо було таке миле та радісне, що пісня сама просилася із душі і пурхала птахом під синім літнім небом. І в таку мить забувалося, що десь чигає смерть, що горе притискає до землі тисячі несщасних, що гнобителі знущаються над рідними серцю людьми. Бо не може людина жити тільки трагедіями та горем, хоча вони й оточують їх повсякчас.

Іван... звик дивитися на птахів, як на здобич, і не замислювався над тим, що їхні пташенята потребують догляду...

Мабуть, наслухалися про запорожців, що вони чарку полюбляють, це, звісно, правда. Але тоді, коли війни немає. Тоді можуть хлопці погуляти, та недовго, бо широка крзацька душа всю здобич пропиває за лічені дні.

Козак п'яним не помирає, а якщо помирає, то дуже рідко. Козак помирає у бою за віру православну, за зеслю радну, за батьків, маторів, дітей та сиріт. Віддає своє життя, свою душу "за други своя", як сказано у писанні. Немає більшої жертви перед Богом і людьми, як ця. І Бог забирає душу козака в рай, прощаючи йому дрібні гріхи і даючи вінець за жертовну смерть.

... вся біда у тому, що ми своїми несправедливими діями провокуємо різні негаразди у своєму житті. Ось і у нас ця біда трапилася через жадібність і безкарність пана... убити матір на очах в сина за неіснуючи борги...

... все залежить від того, який ти і чи захоче людина бути тобі братом чи товаришом...

... Таке воно життя. Сьогодні ти живеш удома, в ситості та теплі, а завтра нестримна доля віднесе тебе на своїх крилах далеко-далеко, і піднімуться на тебе такі страшні сили,про які ти навіть і гадки не мав. Але треба тераіти та боротися. Доля кидає тебе на лише їй відому стежку, а ти йди, та май свій розум Головне, - зберігай серце, щтб жодні зовнішні вітри не загасили у ньому світла, запаленого самим Всевишнім.

Ніщо, мабуть, не може призвести до більшої паніки, ніж помилкове повідомлення, накладене на тривожні очікування.

Тим часом Іван та оксана сиділи, пригорнувшись, на зваленому дереві, щось шепотіли одне одному та цілувалися. Здавалося, не вснує ні часу, ні простору, усе навколо завмерло й у світі залишилося тільки їх двоє та ще їхні закохані трепетні серця зливалися в одне велике, пульсуюче коханням, серце. Якби не Чорниш, що, угледівши закоханих, гавкнув тихо і сором'язливо й розбудив від солодкого сну, так і сиділи б вони ще довго, не звертаючи уваги на цей світ.