Про невсипущу нечисту совість
З дитинства страшенно люблю Гоголівську екранізацію "Пропала грамота" з неперевершеним Іваном Миколайчуком в головній ролі. По сюжету ці дві історії не перегукуються, але по атмосфері - навіть дуже. Принаймні, Марко проклятий в моїй уяві виглядав як герой Миколайчука. Олекса Стороженко, опираючись на усну народну творчість та українські фольклорні традиції, змалював образ неприкаянного козака, якого прокляли батьки за вчинені страшні гріхи, чим прирекли на вічні поневірянні по світу - гріхи треба "відробити" хорошими справами, керуючись виключно щирим бажанням робити добро. А наробив Марко зла, паскудства і жорстоких вчинків на кілька життів уперед, і таких препоганих, що навіть чорти його боялися. Думаю, все найгірше, що могли уявити люди тієї епохи, вони "приписали" герою легенд і переказів - вбивства чужих і рідних (включаючи невинних немовлят), інцест й немовірні ревнощі, непомірну злість і жорстокість. Це було попередження й застереження нащадкам. Книга цікава й колоритна. Такі речі треба знати, якщо вважаєш себе поціновувачем національного нематеріального спадку, хоча читається важкувато через своєрідний стиль й велику кількість незнайомих слів.
15 понравилось