Цитаты из книги Соня

- А якщо я його люблю? Що робити? - Люби і роби що хочеш.

-Ніхто нікого не любить за те, що хтось там особливий. -А за що? -Просто так.

- Як це - любити когось завжди? - спитала Соня. - Це чудово!

...це неправда, люди не не люблять гомосексуалістів, люди в їхньому місті, як і люди в цілому світі, можливо, просто взагалі нікого не люблять...

Усього, що в нас є, без жодних чудес, уже достатньо для щастя. Все, що з нами стається, - добре. Просто треба менше заморочуватися.

-Це ти не хочеш бути з ним, - казала Етері за сніданком. -Це ти просто хочеш трохи бути ним. Це різні речі. Це все одно би не вийшло.

Всередині в Соні ніби відбувався якийсь порожній, зачинений на реконструкцію басейн, звідки відкачали любов і біль, як голубу хлоровану воду. Їй чомусь здалося, що це набагато гірше, ніж власне переживати любов і біль.

Соня закрила очі і дослухалася до того, що робиться в ній без Луї. Але в ній без Луї не робилося нічого.

Коли він мене торкався - в мені ніби починали плавати суцвіття черешні, сяючий планктон і маленькі медузки.

Але найгірше навіть не це. Більшість людей має стільки власних неприємностей, або, може, приємностей, що їм просто абсолютно по барабану гомосексуалісти. Тобто ви. Так само як і не гомосексуалісти, тобто я, наприклад. Їм просто в принципі все по барабану.

Усе було так добре, як тільки може бути, коли хтось, кому віриш, бере тебе за руку й веде, впевнено, знаючи куди.

"Він самотній, - здогадалася Соня, - такий чудовий і такий самотній. Як добре, що ми зустрілися. Треба швидко його поцілувати".

Тільки в історії з Луї Соня зрозуміла врешті, чого було слід насправді боятися: отієї порожнечі, котра настає потім, по всьому. Неможливості почувати себе... хоч якось почувати себе, неможливості себе відчувати.

Хотілося швидше до Кая, його відсутність впливала на Соню майже фізично - вона підсіла на нього, як підсідають на різні речовини чи маленькі шоколадки з марципаном усередині.

Люди бояться і не люблять того, чого не розуміють, - і ще не люблять бачити втілення своїх мрій, особливо нездійсненних.

Серце розривалось в Соні від того, що це не про неї зараз хтось так говорить, і тоді їй вперше подумалося, що слово "самотність" - не лише слово, а це коли ні для кого не є головним будь-якою ціною залишитися з тобою разом. Виявляється, ніколи в житті до того Соня не була самотня.

...сутінки ніби обточували гострі краї розбитого серця, де, як вигнаний голуб, маленька розколошкана Сонина душа билася назад у час, де їй було добре і вона мала собі своє певне радісне місце, - але в тому часі тепер було замкнено.

Жити їй загалом подобалося, от тільки постійно нестерпно бракувало чогось, як безнадійно й тупо забутих на столі квитка й паспорта, коли ти вже стоїш перед конторкою чекіну в аеропорту. Ніби щось мало статися і все не ставалося.

-Я не знаю, що без нього робити. Я ніби вимкнулася. Це така любов? -Яка любов насправді, Соня чомусь забула, і без того нестерпно було порпатися в деталях. -Ні, це така херня, - казала Етері.

По-моєму, тобі просто потрібен будь-хто, щоби про нього красиво думати.