Цитаты из книги Сніг у Флоренції

О, чуєш, чуєш, він іще й сміється! Ходім, бо тут дограти не дадуть.

Перший монах

А що ж йому, чортяці, зостається, — ти так боїшся, що він мусить буть.

(З кущів виходить Чортик волохатий і, помахавши хвостиком грайливо, з цікавістю спостерігає гру)

Другий монах

(нажахано, з докором)

Накликав чорта словом необачним. Ой, наче щось скубнуло. А тебе?

Перший монах

Я не боюсь, то я його й не бачу. А ти тремтиш, то він тебе й скубе.

(Підкрався Чортик, віхтиком хвоста полоскотав лякливого за вухом)

Другий монах

(увесь омлівши, злякано, ледь чутно)

Ну, чи не взяв би його прах, — він довго буде ще мене страхати?

Перший монах

А може, навпаки, це твій же власний страх утілився в щось чорне й волохате?

Свойого неба не замінить жодне. Без тих коханих обрисів і рис я почорнів, як дерево жалобне, в чужій землі усохлий кипарис!

Мого життя лишилося на денці. І рад вернутись, та нема вже сил…

Флорентієць

Ти молодість залишив у Флоренції. Вона поплаче біля тих могил.

(Сутемні статуї, печально склавши руки, неначе тихо моляться в саду,— магічним сяйвом висвітлена кожна)

Старий

Скажи, а де тепер Буонарроті?

Флорентієць

Живе у Римі. Має свій куток. Згорбатів у труді, посивів у скорботі, а людям чорно в роті од пліток.

Старий

Про нього завжди. Важко жить гіганту. Усе хтось ляпне брудом з-під копит. Бо хто не має власного таланту, того присутність генія гнітить.

Флорентієць

Якби він, звісно, якось легше жив, за кардинальську шапочку служив чи хоч вдавав догідника, смиренця,— а так його вже мають за шаленця.

Ти поки вів тут бесіди достойні, він взагалі балакати одвик, на пустирі Воронячої Бойні купивши дім подалі од владик.

Він захищав республіку. При ній фортеці зводив, щоб жила Флоренція. Коли ж настала влада тираній, він скам’янів. Він сам уже фортеця.

Він вже старий. Він дихає на ладан. Він пережив облогу і чуму. А дух його нікому не підвладен, його талант покірний лиш йому!