4

Хочеться втекти від монохромних нудних буднів – читайте фентезі. У мене з цим жанром любов. Перечитала купу авторів, але до кого не дійшла, – так це до Макса Фрая.
Тепер же пробую надолужити. «Волонтеры вечности» вже друга книга з серії, але досі не чіпляє. Було цікавіше читати, ніж першу, де все детально пояснювалося і розжовувалося. І все одно щось не те. Постійно змушувала себе не сприймати книгу як розважальну літературу, пошукати якихось цікавих ідей, прихованих смислів. Ні, не працює. Герої все так само не схожі на живих людей, гумор такий самий несмішний. Для експерименту взяла книгу схожу за жанром і стилем, яку дуже любила в підлітковому віці. І що ви думаєте? Теж фігня якась.
Не смішно, не цікаво, герої бісять. Чому мені це подобалося тоді, не уявляю. Старію.

Якщо серйозно, якщо закрити очі на мої специфічні смаки і на стиль автора, то мабуть головною проблемою у стосунках із цією книжкою стала відсутність драми, напруги в сюжеті. Я звикла, що фентезі – це протистояння добра і зла. Що у героя має бути чітка мета – перемогти все погане. А тут герой живе відносно щасливим, хоч і дуже цікавим життям і тільки іноді бореться з тимчасовими проблемами, кожного разу дивуючи себе і друзів своєю спритністю і могутністю. Немає інтриги. Немає великої мети.
Піду читати «Хроніки Амбера». Якщо хтось фанат Фрая, розкажіть, чим саме зачепив, мені дуже цікаво. В основному в позитивних відгуках про цю книжку і про цю серію пишуть, що допомагає відпочити і розслабитися, що стиль легкий і невимушений. А що ще хорошого, на що варто звернути увагу? Бо я ж так просто не здамся, буду ще читати, раптом все-таки потім щось зміниться.

P. S. Дизайн цих обкладинок неймовірний, хоча б заради них хочеться зібрати колекцію