5

У нас її називають ЛІНОЮ. Чому? Та бо більше такої немає!
От мене здивувало, що на новинки значно більше рецензій, ніж на цей, можна сказати, легендарний роман.
Роман у віршах.
Я щиро сподіваюся, що більшість одинадцятикласників сумлінно прочитали його повністю, адже це запропоновано програмою.
Анотація обіцяє одну сюжетну лінію, але я б виділила дві: життя дівчини-жінки та історичну канва твору.
Перед нами постає облита кров'ю, уярмлена кайданами Полтава (як образ усієї України) та нещасна дівчина, покарана за те, що серце просто покохало. От як буває! От яка сильна любов до кінця життя! Важко уявити, як це - справді кохати того, кого давно немає, того, хто так і не осягнув твою душу повністю, хто був приземлений, коли ти літала?! Але на схилі літ, прощаючись із Іваном, Маруся приходить до іншої істини. Якої? Прочитайте.
Про цю дівчину можна писати довго, але я б сказала: "серденько".
Твір перегукується із "Лісовою піснею" Лесі Українки, якась спільна родзинка є.
Поруч із образом Марусі намальовані паралелі інших. Тобто, роман не плоский, а доволі різнобічний.
Ох, мова Ліни Василівни! Це щось неповторне, милозвучне, це мелодія серця! Писати історію у віршах доволі складно, адже треба чітко продумати композицію, сюжет, рима може легко загубитися. Може, але не в такої майстрині слова. Я просто палка прихильниця таланту поетеси. Хочу, щоб мої діти, наступні покоління вважали її твори класикою і читали, і зачитувалися!