4

"Ключ" - це моє знайомство із творчістю Шкляра. І залишило воно приємне враження. Сподобалася мова твору - іронічна, інтелектуальна; тонкий, дотепний, я б навіть сказала, елегантний гумор; манера письма і викладу думок - суцільне задоволення. Не знайшла (як коментував сам автор) нічого особливо містичного (звертати увагу на цифри/назви/імена, що нас оточують якось природно), особливо еротичного (відверто і чесно описані почуття, збочення), а от детектив таки є.
Головний герой - неприкаяна душа, що активно шукає свого місця під сонцем. Він володіє кількома мовами, пише "на замовлення" дисертації і статути партій. Спілкується з подібною до себе "богемою" - поетом, художником. Ця інтелігенція збирається в забігайлівці "Троє поросят", щоб обговорити, те що хвилює серце, і періодично напитися, вибачте, до свинячого виску. Ця ситуація мене наштовхнула на думку, що людям, не обділеним інтелектом і творчою уявою, важко знайти себе і спокій у сучасному світі, бо коли дивишся на події, що відбуваються аналізуєш їх причини і наслідки, на осіб до цих подій причетних, розумієш, що шукати справедливість, логіку, конструктивізм чи хоча б моральну сатисфакцію від проробленої розумової роботи марно.
Загалом, цікаво і насичено. Буду читати інші книги Шкляра.