4

Твір Йозефа Томана "Сократ" - біографічний твір про неймовірно відданого мудреця Сократа, життя якого було не менш цікавим, як і його особистість.
Одна примітка. Якщо ви недостатньо добре орієнтуєтеся в творах античної літератури, то буде доволі важко зрозуміти про кого йдеться. Адже весь твір пронизаний іменами богів, головними персонажами відомих античних творів. Проте головним персонажем все ж таки є Сократ і весь твір обертається навколо нього, тому сюжет, навіть без імен, буде цікавим та смислово-об'єднаним. У ньому міститься чимало іронії, ось до прикладу персонаж Мом - особа, яку було вигнано з Олімпу через зневагу до Афродіти. Ну як зневагу, у нього було завдання від Зевса - знайти недоліки в доньці, ось він і знайшов. З цього можна побачити насміхання над Зевсом та Афродітою. Але окрім сатири, також присутні і хороші слогани, які можна використовувати і в сучасності. Наприклад: слова Артеміди, коли батько тримав дитя під сонячними променями, що "життя - безкінечна ловитва". Цікаво читати про всі труднощі, радості мудреця та його погляди. Життя Сократа начебто качелі, які качаються від радості до печалі та розчарування. А зображення Афін... Задуха гамірних вулиць, люди, які "витають" на вулицях, теплі розмови до пізньої ночі... Все це описано так вишукано, що хочеться зануритися у цю атмосферу. Сократ - мудрець, який засуджував тиранів, корупцію (боротьба між олігархами та демократією, які наділені негативними характеристиками, які заважають життю та рішенню людини). Сократ намагається зберегти Периклову демократію, яка дедалі більше втрачає свою сутність. Осудження друга Перикла Анаксагора, напади на Аспасію - це всі справи направлені в одне русло - реставрацію влади олігархів.
Кінець твору сумний, проте і він має великий сенс - не змінювати себе та свої погляди. Платон сказав, що є лише одна причина, чому Сократ має не змінювати свого рішення стосовно втечі чи залишитися, оскільки його завдання - бути вчителем життя . Доля Сократа закінчилася трагічно, але гідно.. гідно згідно з його ім'ям та його мудрістю.

Рецензія книги "Сократ" Йозефа Томана