5

Як же я люблю такі історії, в них не те щоб багато правди та життя, в них просто показано той бік життя, який буває не в кожного, але який всі бояться. Навіть писати про драму життя важко, не кажучи про те щоб все це відчути. І тим не менш у багатьох доля така що краще здається і б померти, але як це не дивно саме у таких, понівечених долею спостерігається найбільша жага до життя.
Роман поділено на три частини:
«Солодка Даруся» - Розповідає про жінку середнього віку, яку всі в селі вважають за божевільну, але це проста нещасна людина якої повезло. Так і тягне вона свою лямку життя, не дивлячись на страшні головні болі, та на скрутне життя. Ми буває бачимо таких людей і майже всі намагаємось побачивши таких перейти на інший бік вулиці, ховаємося від таких як від прокази, немов боїмося що їх нещастя як хвороба передається і до нас.
«Іван Цвирко» - ще один непростий персонаж, також сприймає громадою як божевільний, але читач який може охопити образ людини в цілому звичайно скаже що це ще одна нещасна людина. Так дві самотності притягнулися один до одного, але життя воно є таким, особливо до тих кого вже понівечила вона як на відпрацьованому матеріалі знов і знов знущається над бідолахами.
«Михайлове чудо» - найбільш сумна та довга драма, історія про батьків Дарусі та про ті події які призвели до того що Даруся сталася така яка є. Це сімейна драма, причому тягуча та надривна. Така яка заставляє замислитись про несправедливість життя, та про підлість людини. Всі три драми добре продумані між собою, мають з’єднуючі тонкі ниті які уважному читачу будуть здаватися наповненими глибокого задуму.
Історія дуже зачепила, вона сумна, атмосферна, але по своєму ще і красива. Автор межує оповідання вставками сплітаннями, немов би баби між собою пліткують. І одне з найголовніших моментів книга не затягнута, це не історія на 100 років однієї сім’ї – це драма однієї сім’ї, поламані долі, добре покладені на папір. А скільки таких не записаних, ще більш сумних історій про які ніхто ніколи не почує?