5 «За кожною усмішкою ховалося знуджене позіхання, за кожною радістю – прокляття, у будь-якому задоволенні ховалася огида, а найсолодші поцілунки лишали на губах присмак непереборної хтивості.»

«Пані Боварі» - втілення конфлікту непереборної жаги до кращого життя, досконалого романтичного кохання і провінційної дійсності, де всі високі стремління грузнуть у багні. Емма Боварі, вихована на книжкових ідеалах про лицарів і прекрасних дам, втікає у свої мрії, живе ними, заводить коханців і не дуже замислюється над наслідками такої поведінки.
⠀
Головна героїня – яскравий приклад того, як тяжко буває змиритися з сірою буденністю, коли у мріях ти знаходишся у Парижі і п’єш дорогі лікери, танцюючи на балах, а насправді маєш вислуховувати нудні монологи некоханого чоловіка, дбати про побут і дочку. Таке собі флоберівське втілення мему «ожидание-реальность».
⠀
Відноситися до Емми Боварі однозначно неможливо – Флобер змальовує її то відданою, то хтивою, то люблячою матір’ю, то жінкою, якій абсолютно начхати на свою дитину. Вона мечеться між інтрижками, намагається врятувати кохання до чоловіка, йде на безглузді і абсолютно нелогічні авантюри, аби тільки задовольнити свої примхи, стає альтруїсткою і впадає в релігійний фанатизм. Незважаючи на всі негативні риси характеру, Емма не викликає відрази, а тільки жаль – вона застрягла у проблемах, які вигадала собі сама, і тепер не може з того болота вилізти.
⠀
Незважаючи на глибоку приязнь і симпатію до роману, я не змогла знайти жодного позитивного героя, який би припав до душі: Емма бісила своєю самозакоханістю і егоїзмом, її чоловік Шарль – дурнуватістю і довірливістю, коханці – пихою і гіперболізованими плотськими бажаннями, а всі жителі Йонвілю – абсолютною посередністю. Але при цьому всьому картина провінційного життя була органічною і живою, створювався той самий "ефект присутності".
⠀
Якщо ви вирішите познайомитися з «Пані Боварі», то обов'язково винесете з цього роману урок.