5

«Беовульф» я вже колись читав у російському перекладі, і він тоді сподобався мені значно більше, за інші європейські епоси («Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда»), хоч і менше, ніж ірландські сказання, ісландські саги та «Старша Едда». Я великий любитель середньовічної літератури і радий, що нарешті знайшов час, щоби перечитати поему ще раз у перекладі Олени О’Лір.

Переклад досить цікавий, це спроба відтворити засобами української мови алітераційну давньоанглійську поезію. Хоча перекладачу це загалом вдалося, але читати цей текст досить складно, надто вже він нестандартний як для українських очей. Можливо, ситуацію би покращило суто графічне розділення піввіршів абзацом із відступом, аніж просто табуляцією всередині рядка, яка виглядає дуже дивно і постійно збиває при читанні. Утім, якщо докласти зусиль і відчути характер цієї поезії, то вдасться відчути і давньоанглійський оригінал. Російський переклад, який я колись читав, був значно більш адаптований для слов’янських мов, тому читався помітно легше, хоча, відповідно, був далі від характеру оригінальної давньоанглійської поезії.

«Беовульф» — це грандіозний епічний твір, який вражає своїми архаїчними образами і красою, а ще незвичним драматизмом. Толкіна він надихнув на все його Середзем’я. Якщо порівнювати «Беовульф» із давньогрецьким епосом, то одразу кидається в очі, що це абсолютно різні культури, абсолютно різний менталітет. «Беовульф» більш строгий і суворий, тут на перше місце виходить особливі поняття честі і доблесті, тому такі персонажі як хитрюга Одіссей тут абсолютно неможливі. Як і неможливі грецькі жіночі образи — жінки тут ніби на периферії, ледь окреслюються, їхня роль орнаментальна, а сам епос цілковито маскулінний. Єдиний яскравий жіночий образ — це чудовисько-матір Ґренделя, із якою б’ється «Беовульф», відверто негативний і хтонічний. Тут зовсім іншу роль грає природа — вона немов повноцінний персонаж, з нею постійно доводиться боротися, воно ворожа і холодна, і осердя життя — це бенкетні зали правителів, де світло, тепло і радісно, тоді як назовні темрява, холод і небезпека. І ці осердя життя доводиться захищати від темних жахіть-чудовиськ. «Беовульф» сповнений особливого трагізму і приреченості, якогось дуже екзистенційного і непроясненного, зовсім не такого, як злий рок у давньогрецькому епосі, де прямо описуються причинно-наслідкові зв’язки і все зарання відомо. Це різко контрастує з пригодами Одіссея, якому однаково затишно і в чиємусь домі, і в якомусь лісі чи на морі. Звісно, тут є також багато паралелей із «Піснею льоду і полум’я» Дж.Мартіна, зі «Скайрімом», та і з більшістю англомовного фентезі. Дракон, зображений тут у кількох скупих рядках, став еталонним для європейської культури.

Це дуже важливий твір для розуміння раннього північноєвропейського середньовіччя, його культури і літератури.

Наприкінці видання є дуже хороша критична стаття з літературознавчим аналізом поеми.

11 з 12