Бідність і консервативність руської культури означали слабкість і невиразність національних ідентичностей. Східні слов'яни від початку Русі розмовляли взаємозрозумілими діалектами, мали якусь, хоч і невиразну, але спільну пам'ять про походження від київської держави і поділяли православну церковну традицію. Однак руська культура не мала достатніх інструментів, щоб конвертувати мовно-релігійні відмінності (чи, навпаки, подібності) у національні, тобто ті, які мають політичне значення. У сенсі націотворення Русь була як той чемодан без ручки: вона не спроможна була себе уявити ані як одну велику спільну, ані як різні руські нації.