Коли він і наш батько, а твій прадід Марко, поверталися з роботи, з дирекції пошти, дядько кликав Білого з двору, ішов з ним на кухню, де сідав на канапу погортати газети, а Білий вмощувався в нього на колінах. І так щодня. Можещ собі уявити, як матір та баба, та й Марко на це дивилися. Тоді були інші порядки, не те, що тепер, тварину в хату пускала тільки злидота, якій нікуди було подіти своїх трьох курей чи корову, або, в окремих випадках - ті, кого всі вважали божевільними. Та дядькові Гавру й це пробачали, ніби знали, що недовго йому залишилося.