Людське життя, може, коротке, але задовге проти собачого. Беглул ніколи не одружувався, бо так йому хотілося, був гордовитий, впертий, міг своєї гнути, і не мав нікого, окрім тих собак. А вони так швидко старіли й відходили, що ціле ого життя перетворилося на собаче вмирання. Нелегко людині розлучатися з собакою, з яким десять років поспіль ходив на лови, але ще тяжче - коли нема кому про це сказати. Коли в тебе помирає брат, виходиш і кажеш людям - помер мій брат! Беглул-бегові кожен з його псів був братом. І зараз з ним лишився єдиний, коай якого, дасть Бог, він сам згасне.

"Не стріляйте, люди!" - закричав. - "Ви мого хорта вбили!" Біг, ніби з душею розлучався, гілки шмагали по обличчю й дерли щоки, аж доки на маленькій галявинці, оточеній високими тополями, побачив найжахливішу в своєму житті картину. Хорт сидів над лелекою, що досі бив крилом, хоча крізь пір"я на грудях в нього проступала велика червона пляма. Він дивився на Беглул-бега одним оком і прощався з життям. Усе, що Беглул-бег прожив, відбулося у ту мить в оці лелеки. Потім долинув сміх та голос молодого Ресулбеговича: "Подивись на клоуна, плаче над птахом дурним, як баба над горщиком!" Усі знову сміялися. Тоді один з собак хотів підійти до лелеки, але хорт загарчав так, що й люди сахнулися. Мій хорт. подумав Беглул-бег і затулив лице долонями.