Об'єкт №6. ПРИРОДНИЙ ТЕАТР
Шекспірова сентенція про те, що світ - Театр, всяке прийдешнє покоління тлумачить по-своєму: чи то як прісний зразок поетичної метафори, чи як скрушну констатацію людської дволикості, чи як буквальну вказівку для і на Гравця. Той Театр, про який піде мова, багатий на декорації, костюми і музичне аранжування, однак його репертуар за останні п'ять тисяч років збагатився всього на дві чи три п'єси.
Щоб ці міркування не видавалися надто невизначеними, звернімо наші погляди у бік Львова та його мешканців. Припустімо, що це місто є нічим іншим, як великим конгломератом певних структур... вихорів... Чогось такого, до чого пасувала б назва «природні театри». Надалі цим терміном будемо позначати певні території - тінистий бік вулиці N, чи столик біля вікна в кав'ярні NN, чи під'їзд будинку номер * по вулиці *** - з постійними типами життєвих ситуацій. Інакше кажучи, з притаманним лише їм сталим репертуаром - набором певних слів та обставин, які мають тенденцію повторюватися у цьому локусі знову і знову. Виконавці ролей змінюються, випадкові «глядачі» щораз інші (про «відмінність» між глядачем та актором природного Театру можна писати тільки з використанням лапок). Структурно ж п'єса залишається тою самою.
Так-от, маестро подумки звертається до глядача. Коли Ви ходили до Театру востаннє?
п'єси, що йдуть зараз у Львові:
Скрупульозне дослідження театрального репертуару міста в цілому ще знайде свого шекспіра. Наведімо для прикладу найцікавіші з виявлених п'єс. Користуючись ними як ключем, вільний поціновувач зможе самостійно класифікувати й відкривати нові грані Мельпомени. Кожен гість міста Лева при бажанні й мінімальному запасі терпіння зможе спостерегти п'єси у вказаних місцинах самотужки.
216
1. БОЖЕВІЛЬНА ЦЬОЦЯ (Високий Замок; тло -комунальна сансара пенсіонера). Головна героїня - божевільна алкоголічка похилого віку. Часто з'являється з незапаленою сиґаретою і розпочинає дію з того, що перепитує, чи нема, бува, вогню. Не виключено, що в руці вона триматиме неадекватний моментові.предмет. З власного досвіду скажу, що раз бачив, як Цьоця стискала плоскогубці, ще раз - порожню пластикову пляшку, а втретє - старий чоловічий мешт у полотняній сумці. У захоплюючій, експресивній манері Цьоця (актриса розмовляє колоритним суржиком, тому більш коректно називати її «Сумасшедшей Тьотєнькай») переповідає свою біографію: переїзд у молодості звідкись зі сходу України (також: Молдавії, Кубані тощо), невдалий шлюб і - хвала Театрові] - вроки, які на неї кинула свекруха.
П'єса йде переважно під вечір і триває від 10 до ЗО хвилин. Існує також менш ефектний римейк, де головну роль виконує старий п'яниця-чоловік.
2. СЕСТРИЧКИ-ІСТЕРИЧКИ (р-н синагоги «Золота Роза»; п'єса розрахована на любителів grind-core-психо-логізму). Типаж - дві жінки віком від тридцяти до п'ятдесяти. Одна з них п'яна в дим, і їй начебто соромно. Інша вичитує п'яній супутниці моралі, вибачається перед перехожими за нетактовність подруги і сама раз по раз шаріється. При нагоді зверніть увагу на ґрим п'яної - джерело відчаю і духовної кризи, яку несуть ці двоє.
Залишається відкритим до з'ясування тип зв'язку між ними: сестри? сусідки? шкільні подруги? Кожен варіант відкриває специфічні, дедалі тонші грані рольової гри.
3. МОНСТР! МОНСТР! (р-н вулиці Сахарова). Дуже якісний зразок інтерактивної п'єси, де глядач в залежності від настрою може бачити хід подій у щораз несподіванішому ракурсі.
Підіймаючись вздовж трамвайних торів по вул. Сахарова, ви спостерігаєте перед собою пристойну, інтелігентної тілобудови жінку похилого віку. В якийсь момент жінка
обертається через плече, зауважує вас і помітно і іришвидшує крок. Ще один погляд (на лиці непідробний переляк міщанки) - і вона вже втікає від вас серйозно й без жартів. Вона зникає за рогом, і ви готуєтеся почути її крики на поміч. Йдіть за нею. Жінка, вже, було, сповільнивши ходу, знову зауважує вас і кидається навтьоки. У вас з-за спини чути дзеленькання трамвая. Той під'їжджає до зупинки, і жінка в останню секунду заскакує у відчинені двері.
4. ГРА В ТРАМВАЙ (р-н вул. Городоцької навпроти костелу св. Ольги; п'єса-забавка). Ще одна п'єса, де вдало обігрується тема львівських трамваїв. Двоє хлопчаків стоять на хіднику навпроти і чекають трамвая. Коли трамвай починає наближатися, перший хапає другого за руку і не дає вирватися. Другий у той час повинен видерти долоню з пальців товариша і встигнути перебігти на протилежний бік дороги перед самісіньким носом транспорту.
5. НОЇВ КОВЧЕГ (Високий Замок р-ну Замарстинова; соціальна містерія). П'єса має глибоко алегоричний зміст, тому слід велику увагу приділити знакам: кольорам, числам тощо. Двоє молодих закоханих з'являються на краю Високого Замку, відразу над обривом. Кілька хвилин вони дивляться зворушено на коробки бетону й рури труб. Цілуються. Підтримуючись навзаєм, спускаються вниз - із гори у місто.
Ця вистава мала альтернативне прочитання у вигляді загибелі пароплава «Титанік», де алюзії на Ноїв ковчег обігрувалися з притаманним тій порі пафосом есхатологічної антиутопії. Така собі демонстрація, що могло спіткати людство, якби у прірву за бортом ковчега не ступили Закохані. Однак це, повторюсь, є відхиленням від апокрифічного варіанту; у Льовові п'єса йде в оригінальній режисурі.
6. МОЙСЕЙ (вул. Дорошенка, час-пік). У момент найбільшого руху по вулиці (це, як правило, післяобідень) на сцені з'являється богомільна, проте п'яна в дим алкоголічка із зачіскою «під хлопчика». Вона худа, засмальцьована,
218
І
219
смердюча і страшна. Але від неї віє такою космічною одухотвореністю, що її постать мимоволі притягує погляди цілої вулиці. Сива баба, похитуючись, наче бувалий матрос, йде вулицею, плямкає губами і стиха бурмоче прокльони; кожне ЇЇ заточення то вправо, то вліво викликає тихі охкання та скрики в особливо чутливої публіки. У найнесподіваніший момент баба різко вискакує на проїжджу частину і, під урочисті фанфари гудків, зупиняє нерозривний потік автомобілів, маршруток і трамваїв владним змахом рук. Змовкає все, і море розходиться - алкоголічка неспіхом переходить дорогу, опускає руки і розчиняється серед натовпу.
За майбутнім поколінням шанувальників природного Театру лежить створення численних монографій, документальних фільмів та мультимедійних відеопроєктів, присвячених цьому питанню.
Самим львів'янам, якщо вони хочуть опинитися в культурному аванґарді Европи, час зайнятися вишукуванням та каталогізацією природних п'єс, які регулярно відбуваються у Леопіллі. Наскільки мені відомо, офіційно зафіксованих природних Театрів (не беручи до уваги іронічних візій Х.Л.Борхеса) у світі поки що немає. Тому в першу чергу необхідно створити каталог кишенькового формату на зразок туристичного буклета, де кожен бажаючий може побіжно ознайомитись із театральним репертуаром міста: замальовки-шкіци, оригінально підібрані маршрути, несподівані паралелі.
Резонно припустити, що репертуар саме львівських природних Театрів у перспективі стане непоганим джерелом доходів. Він (Театр) легко перетвориться на місце паломництва андеґраундної богеми та поціновувачів неакадемічних вибриків Мельпомени з сусідньої Польщі, Чехії і т.д.
За умови грамотного позиціонування феномену Театру Львів має всі передумови до зародження потужної суб-
культури новітніх театралів ' нових естетичних обріїв.
носіїв нової моди, візіонерів
театрали
- вони (а це, наважуся спрогнозувати, буде естетично невдоволена сьогоденням молодь, яка вже пробувала себе в пусканні різного гатунку контркультурних коників) намагатимуться всіляко приховати свою причетність до Театру з кількох міркувань. По-перше, беззаперечна реальність вистав та топографічна прив'язаність репертуару. (В добутку це становить надто спокусливу знахідку, аби виносити її у широкі маси; ті, як завжди, докладуть максимум зусиль для применшення величності знахідки.) По-друге -цілком вмотивований страх зірвати надмірною розафішо-ваністю Театру якусь особливо цінну з естетичної точки зору п'єсу.
Щодо розвитку глядацької субкультури як такої, то вона може мати несподіване, а для декого навіть пророче продовження. Таємничість, яка щораз щільніше сповиватиме сподвижників цього ars nova, почне видаватися знайомою. Можливо, когось раптово осяє, і на гадку спадуть масонські містерії. Фіналом п'єси стане думка не відомого нам театрала: «Десь вже це було...».
І такий висновок буде найкращим підтвердженням гомеостазу, динамічної рівноваги Об'єкта №6.
Немає різниці між «вигаданим» і «дійсним», міркує маестро. Різниця у площині усвідомлення.
Він абсолютно переконаний, що саме зараз, тут і зараз існує товариство, яке вже зібрало каталог природних п'єс. Людей, які організовують туристичні ґедзи-паломництва на ріг вулиць Дорошенка і Сахарова, на Коптську, на Високий замок.
Тут маестро здригається. Якщо існують вистави, безперечно, існують і режисери... чи то пак, лялькарі.
Організувати: об'єднання «Клуб лялькарів», прив'язати їх до «Кабукі Бога» («Опери скрипу»?) як адептів покоління
220
22І
TNT (ТУТ AND ТЕПЕР, предтечі-антиподи фінального «Покоління Тиші»)