Сон її був сповнений хмарами та калідонячим пухом. Біло-рожеві, мов чудернацький витвір кондитера, вони огортали її й несли над землею, і гостре, незрівнянне відчуття свободи й польоту сотнями голочок впилося в Ютину шкіру, так, що волосся стало сторч... Уві сні вона була крилатою істотою, може, калідоном, і той, хто все це їй подарував, був поруч. Той, хто подарував їй право літати, ширяв на відстані витягнутого крила. Юта пронизувала тремтливі боки хмар, і були вони схожі на білі язики полум'я - так звивалися, перетікаючи одна в одну, облизуючи небо... І страшно й весело було тонути в цій безмовній небесній пожежі, в холодному каміні небес... Той, хто подарував їй політ, простягав руку крізь товщу калідонячого пуху, і вона відчувала прохолоду його долоні.