-Так. Мені вас жаль. От ви нас роздавлюєте, ви нас роздавлюєте, а вам і в голову не приходить, що це ж ви самі себе роздавлюєте... Атож... Ви нас розчавите, але самі ніколи на матиме щастя. Ми вас переслідуватимемо все ваше життя... Ви закохаєтесь, але ми кричатимемо, й скавулітимемо, й отруїмо вам щастя... Ви слухатимемо шепіт коханої й не чутимете його, бо кричатимем і ревтимем, як "паротяг", заглушаючи для вас цілий світ і голос коханої... Ви втратите радість отцівства і радість подружжя, і навіть материнську любов ми отруїмо вам - ви слухатимете матір і цуратиметесь її, бо її очима дивитиметься на вас безліч наших матерів, а її голосом говоритиме їхня довічна скорбота, а в її сльозах одсвічуватиметься наша кров...