Джордж Клуні у свої перші роки в Голлівуді отримував відмову за відмовою. Він хотів сподобатися продюсерам і режисерам, тому невдачі глибоко ранили його. Клуні звинувачував усю кінематографічну систему в сліпоті, яка не давала змоги розгледіти його таланту.
Напевно, вам знайома така перспектива — вона вмикається, коли ми проходимо співбесіди, заманюємо клієнтів чи фліртуємо в кав’ярні. Ми підсвідомо підкорюємося, словами письменника й підприємця Сета Ґодіна, «тиранії бути обраним».
У житті Клуні все змінилося, коли він подивився на ситуацію з іншого ракурсу. Він зрозумів: кастинг — це перешкода не для нього, а передусім для продюсерів, адже саме їм конче треба знайти когось на роль, і вони щоразу сподіваються, що наступний кандидат буде саме тим. Кастинг — це спосіб вирішити їхні проблеми, а не його.
З точки зору Клуні, він і був цим рішенням. Джордж не збирався благати на колінах. Він був відповіддю на їхні молитви, а не навпаки. У наступних кастингах Клуні став приділяти увагу не лише винятковим акторським здібностям. Він намагався зрозуміти, що саме продюсери шукали в акторах на конкретну роль,
і виявляв ці якості на кастингу, репетиціях, зйомках і під час рекламних турів.