Якщо з твого життя зникає кохання і можливість відчувати його життєдайні поштовхи, починаєш нарешті думати головою, вимикаючи серце, мов ліхтар, в якому здохла батарейка.
Адже кохання - не те, що мусить підпорядковуватися здоровому глузду і мати сенс. Воно зароджується на рівні грудей (там, де, як кажуть, міститься двадцять один грам, котрий називається душею) й трохи нижче від шлунка. Тобто там, де завжди болить найбільше.
Голова - ворог кохання. Адже ми всі занадто багато думаємо, аналізуємо, вагаємось. А якщо це так, то хіба можна називати якесь приємне знайомство - коханням?
Кохання - поза аналізом і часом. Воно навіть може не бути приємним, адже зривається в грудях, немов нейтронна бомба. І тим вже не ти, а суцільний хімічний процес, котрий не можна вкласти бодай в якусь формулу.
І не можна запросто вилучити, як апендикс.