Раніше я не вірив у любов, яка може накрити зненацька, наче стрімкою хвилею, закрутити у вихорі й змусити тріпотати серце. Всі ці історії існували для інфантильних жіночок «бальзаківського » віку і викликали лише саркастичну посмішку. Та якось за пляшкою пива товариш розповідав мені про свою теорію. За нею для кожного чоловіка є своя «Марія Петрівна», а для кожної жінки якийсь «Віктор Іванович». Вони можуть усе життя не знати про існування одне одного, жити в паралельних світах, мати свої родини і налагоджений побут. Але варто їм випадково зустрітися (наприклад, у купе потяга), як усе, що було до того, втрачає сенс. Ламаються ніби міцні зв’язки з ближніми, і чоловік губить голову, зустрівши свою «Марію Петрівну».