«Я люблю тебе…»

Я люблю тебе,
тому що все змішалося —
і вітер хитає руді поїзди
по всій країні
з кінця в кінець.
І все ж

з того, що мене оточує,
я люблю запах твоїх парфумів
і вулицю, якою ми йдемо,

люблю робити тебе щасливою
і розуміти раптову ніжність твого тіла,

люблю наші прості і точні слова,
що означають предмети,
яких ми торкаємось,
музику для танців і спогадів
і посмішки друзів,
які кажуть, що нам пощастило.

Але іноді
я зустрічаю тебе
вже лише випадково
в натовпі,
серед парасольок і вологих плащів,
зупиняю,
слухаю твої докори
і запрошую разом провести вечір,
і згодом,
залишившись наодинці,
ми замовкаємо,
тільки півколами
падає світло
на наші обличчя.