
Irin_i
21 ноября 2015
От схлипує й гунявить катеринка. І яким ніжним сумом віє од цієї гунявості, коли подумаєш, що завтра, може, ти будеш мертвий і ніколи ніколи не почуєш її, і який той зворушливо-гарний клаптик передвечірнього неба, зеленкуватий, з малиновими переливами, високий-високий, з клубочками хмаринок, як сиві кучері дідуся. Це ж — життя. І ця катеринка, і клаптик неба, і стара обгризена зубна щіточка, яку пані Голтман усе десь знаходить і неодмінно кладе йому на комоді, і подовгувата пишна куверта Сузанни з коротенькою прощальною записочкою; і статут Інараку; і опухи шпалер, подібних до міхурів ошпареного тіла, все ж це життя, все повне свого змісту й своєї краси. Всього цього може вже не бути сьогодні, завтра, через тиждень.
158
